Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).

Закінчив Житомирський державний технологічний університет, здобувши кваліфікацію інженера-механіка. Брав активну участь у подіях Революції Гідності у складі «Михайлівської» сотні самооборони Євромайдану. Із початком "неоголошеної війни" на Сході України займався організацією волонтерської допомоги бійцям АТО, а згодом уклав контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України, отримавши у лавах батальйону «Донбас» особистий позивний «Самольот» (через те, що був однофамільцем відомого авіаконструктора). Однополчани згадували: «Щоразу він був у штурмовій групі – серед тих, хто йшов попереду, безпосередньо під кулі. Це був хлопець, якого командирам навіть доводилось стримувати… Він, можна сказати, біг визволяти нашу землю, він поспішав це робити. Він ще на Майдані довів, що є патріотом, а потім прийшов у батальйон «Донбас» добровольцем. Був дуже веселий, життєрадісний, так любив жити…».

Віктор Дегтярьов "Сенсей": Хочу поставить точку по поводу смерти Самолёта 10 августа 2014 года под Иловайском. Он погиб на моих глазах, когда нас атаковали две группы сепаров: в каждой 20 - 25 чел. Боевики пропустили нашу разведку - двойку Бурю и Очакова и выждали, когда мы подойдем поближе. К нам на усиление прибыл Дейнега Саша (Чуб) со своим взводом, но, по непонятной причине, они не смогли своевременно поддержать нас огнём! В результате, вступив в бой, на мох глазах в метре от меня пулемётной очередью был убит Самолет, а мне пулей попало в бицепс правой руки, сбило кепку с головы (каску и бронежилета на мне не было). Свидетель всему этому - мой Старшина. Самолёт Вадим умер мгновенно. В ходе боя, в него, уже мертвого, стрелял ПК, попадая в каску. Я кричал и дергал его, хотел оказать помощь, но какая помощь, если его со ста метров исполосовал ПК, а из под каски летели мозги и мой Старшина после этого увиденного не мог прийти в себя, а мне оставалось только прикрыться за тело побратима и вести огонь по врагу. Мы со Старшиной сделали всё, чтоб сдержать правый фланг! Почему никто не пришел на выручку!? Если нас забросали гранатами, то подумайте: насколько близко мы сблизились с противником! На какой дистанции бросают гранаты!? Несколько гранат упало прямо перед телом Самолёта.

Валерій Лавренов, однополчанин: "Вадим був надзвичайно світлою людиною. Він коли спілкувався з донькою, то в нього виростали крила. Завжди був попереду. Коли він з групою пішов прикривати снайпера, то, напевно, вже відчував щось погане. Ми потрапили у засідку та перший удар він узяв на себе. Після того у нас був бій. Ми забрали снайпера пораненого, але Вадима забрати не змогли. Ми поверталися двічі, перетягли його до залізобетонного паркану. Потім у нас не було шансів його забрати. Щирий був, а таких людей забирають першими. Вони пішли тому, що кращі, а ми ще не доросли до них...".

3 грудня 2015 р. на фасаді Житомирської середньої загальноосвітньої школи № 20 І–ІІІ ступенів було урочисто відкрито меморіальні дошки на честь загиблих випускників, учасника АТО Вадима Антонова та воїна-"афганця" Валерія Лук’яненка.