Антонов Вадим Віталійович ("Самольот", "Літачок")

Антонов Вадим Віталійович

Дата та місце народження: 24 липня 1976 р., м. Житомир.

Дата та місце загибелі: 10 серпня 2014 р., с. Третяки, Іловайська міська рада, Донецька область (47°54'22.2"N 38°12'27.0"E).

Звання: Солдат резерву.

Посада: Стрілець.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ "Донбас".

Обставини загибелі: Зник безвісті під час бою з ворожою розвідувально-диверсійною групою вранці 10 серпня 2014 р. біля с. Третяки, Іловайська міська рада, Донецька область. У жовтні 2014 р. пошукова група місії «Чорний тюльпан» виявила тіло Вадима у безіменному похованні біля іловайського кладовища й доставила його до м. Запоріжжя. Впізнаний за тестами ДНК 7 лютого 2015 р.

Військова операція: Бої за м. Іловайськ.

Сімейний стан: Залишились батьки, сестра та донька.

Місце поховання: м. Житомир, Смолянське військове кладовище (фото надгробку:   ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 2, ряд 10, місце 20.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).

Я помню тебя и скорблю. Вечная память тебе дорогой. Ты был и навсегда останешься в моем сердце! !!! Бобейко Татьяна. г. Житомир.
від бойових побратимів із штурмової групи батальйону "Донбас"
Позивний – Літак.
Тому що Антонов.
Сьогодні збили.
Двічі вже друзі хотіли забрати тіло –
Вогонь стіною.
Ворожа засада.
Підуть утретє.
А ще вчора він жартував,
Аби в добровольців,
Хто йшов на війну з Майдану,
Лікарі брали сперму
І зберігали
Для дружин, коханих
І тих незнайомих дівчат,
Хто потім заплаче,
Побачивши в чорній рамці його обличчя,
І скаже: «Ну чому, чому гинуть найкращі?».
А так би всі вони мали можливість
Народити хлопчика
А ще краще – дівчинку
Двох, трьох дівчинок
З такою ж посмішкою, як у нього.
Дивовижною, справді, посмішкою.
Який несмішний цей його жарт.
Який болючий.
Навіть обличчя кривиться,
Наче вкусила кислого.
Ще не сезон антонівки.
А хлопчаки збивають.
Падають, падають яблука.
Повертаються в землю.
Нехай росте!
Марія Старожицька
10 серпня 2014 року.
Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.

від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки

Закінчив Житомирський державний технологічний університет, здобувши кваліфікацію інженера-механіка. Брав активну участь у подіях Революції Гідності у складі «Михайлівської» сотні самооборони Євромайдану. Із початком "неоголошеної війни" на Сході України займався організацією волонтерської допомоги бійцям АТО, а згодом уклав контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України, отримавши у лавах батальйону «Донбас» особистий позивний «Самольот» (через те, що був однофамільцем відомого авіаконструктора). Однополчани згадували: «Щоразу він був у штурмовій групі – серед тих, хто йшов попереду, безпосередньо під кулі. Це був хлопець, якого командирам навіть доводилось стримувати… Він, можна сказати, біг визволяти нашу землю, він поспішав це робити. Він ще на Майдані довів, що є патріотом, а потім прийшов у батальйон «Донбас» добровольцем. Був дуже веселий, життєрадісний, так любив жити…».

Віктор Дегтярьов "Сенсей": Хочу поставить точку по поводу смерти Самолёта 10 августа 2014 года под Иловайском. Он погиб на моих глазах, когда нас атаковали две группы сепаров: в каждой 20 - 25 чел. Боевики пропустили нашу разведку - двойку Бурю и Очакова и выждали, когда мы подойдем поближе. К нам на усиление прибыл Дейнега Саша (Чуб) со своим взводом, но, по непонятной причине, они не смогли своевременно поддержать нас огнём! В результате, вступив в бой, на мох глазах в метре от меня пулемётной очередью был убит Самолет, а мне пулей попало в бицепс правой руки, сбило кепку с головы (каску и бронежилета на мне не было). Свидетель всему этому - мой Старшина. Самолёт Вадим умер мгновенно. В ходе боя, в него, уже мертвого, стрелял ПК, попадая в каску. Я кричал и дергал его, хотел оказать помощь, но какая помощь, если его со ста метров исполосовал ПК, а из под каски летели мозги и мой Старшина после этого увиденного не мог прийти в себя, а мне оставалось только прикрыться за тело побратима и вести огонь по врагу. Мы со Старшиной сделали всё, чтоб сдержать правый фланг! Почему никто не пришел на выручку!? Если нас забросали гранатами, то подумайте: насколько близко мы сблизились с противником! На какой дистанции бросают гранаты!? Несколько гранат упало прямо перед телом Самолёта.

Антонов Вадим Віталійович
Для збільшення фотографії натисніть на неї!
Антонов Вадим Віталійович
Для збільшення фотографії натисніть на неї!
Антонов Вадим Віталійович
Для збільшення фотографії натисніть на неї!
Антонов Вадим Віталійович
Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Розвідка боєм на околиці н.п. Первомайськ, 31 липня 2014 р.
Фото Markiian Lyseiko
Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Розвідка боєм на околиці н.п. Первомайськ, 31 липня 2014 р.
Фото Markiian Lyseiko
Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!
Антонов Вадим Віталійович
Для збільшення фотографії
натисніть на неї!
Антонов Вадим Віталійович
Для збільшення фотографії
натисніть на неї!
Антонов Вадим Віталійович
Для збільшення фотографії
натисніть на неї!

Валерій Лавренов, однополчанин: "Вадим був надзвичайно світлою людиною. Він коли спілкувався з донькою, то в нього виростали крила. Завжди був попереду. Коли він з групою пішов прикривати снайпера, то, напевно, вже відчував щось погане. Ми потрапили у засідку та перший удар він узяв на себе. Після того у нас був бій. Ми забрали снайпера пораненого, але Вадима забрати не змогли. Ми поверталися двічі, перетягли його до залізобетонного паркану. Потім у нас не було шансів його забрати. Щирий був, а таких людей забирають першими. Вони пішли тому, що кращі, а ми ще не доросли до них...".

"Іловайськ. Вічна пам'ять Героям."
(Відеокліп, створений однополчанами на пісню "Покидаю" групи "АйСіQ").

3 грудня 2015 р. на фасаді Житомирської середньої загальноосвітньої школи № 20 І–ІІІ ступенів було урочисто відкрито меморіальні дошки на честь загиблих випускників, учасника АТО Вадима Антонова та воїна-"афганця" Валерія Лук’яненка.