Ільницький Дмитро Андрійович

Ільницький Дмитро Андрійович

Дата та місце народження: 29 листопада 1990 р., м. Житомир.

Дата та місце загибелі: 30 листопада 2014 р. (помер від поранень).

Звання: Лейтенант.

Посада: Командир взводу.

Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.

Обставини загибелі: Помер, не приходячи до тями, в лікарні Красноармійська близько 3.00 30 листопада 2014 р. від тяжких поранень, яких дістав у день свого народження, близько 14.00 29 листопада, під час мінометного обстрілу у селищі Піски (Ясинуватський район), під Донецьким аеропортом.

Сімейний стан: Залишилися батьки (був єдиним сином у родині).

Місце поховання: м. Житомир, Смолянське військове кладовище (фото пам'ятника № 1, № 2).

Орден Богдана Хмельницького III ступеня

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

від Рижака Євгена Олександровича


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

З 1997 року Дмитро навчався у Житомирській міській гуманітарній гімназії №23, у 2001 - 2005 рр. навчався у Житомирській гімназії №3. 2007 р. вступив в Житомирський торговельно-економічний коледж, потому навчався у Житомирському кооперативному коледжі бізнесу і права. У червні 2013 р. закінчив факультет обліку і фінансів Житомирського національного агроекологічного університету, пройшовши навчання на військовій кафедрі і отримавши військове звання офіцера запасу.

11 березня 2014 р. призваний за мобілізацією (як доброволець) до лав Збройних Сил України.

Старший солдат запасу Сергей Галян, однополчанин : «Завтра ровно год, как оборвалась жизнь моего друга лейтенанта Дмитрия Ильницкого, кавалера ордена Богдана Хмельницкого III степени. Один из самых добрых и отзывчивых людей, которых я когда-либо встречал. Я горжусь, что имел честь быть заместителем командира взвода, в котором Дима проходил курс молодого бойца по окончанию военной кафедры. В марте 2014-го Дима добровольно вступил в ряды ВДВ, уже в качестве командира взвода. Летом он провожал меня в АТО, а осенью в составе 90-го батальона принял боевое дежурство в зоне АТО. 29 ноября, в день своего 24-летия, Дима попал под обстрел 120-мм минометов в районе ДАП, получив тяжелое ранение, спустя пару часов его сердце перестало биться… Дима понимал, какую цену может заплатить ради нашего блага (мы говорили об этом на кануне отправки), но он человек чести, он защищал своих родителей, свою любимую, своих близких. Смерть Димы «сломала» меня на этой войне. Самое страшное на войне это потерять близких или «потерять» себя. Завтра, братишка, тебе бы исполнилось 25 лет…»