Ісадченко Володимир Олександрович

Ісадченко Володимир Олександрович

Дата та місце народження: 29 вересня 1994 р., с. Липецьке, Котовський район, Одеська область.

Дата та місце загибелі: 29 травня 2014 р., с. Кам'янка, Ізюмський район, Харківська область.

Звання: Старший солдат.

Посада: Стрілець.

Підрозділ: 16-й полк охорони громадського порядку, Центральне ОТО НГУ.

Обставини загибелі: Загинув поблизу села Кам'янка (Харківська область) під час нападу на автоколону, яка рухалась в бік Ізюму після доставки продуктів харчування й інших вантажів на блокпости, що знаходяться під Слов'янськом. Також цим транспортом після служби на блокпостах поверталися українські бійці.

Військова операція: Звільнення Слов'янська.

Сімейний стан: Залишилися батьки та молодша сестра.

Місце поховання: с. Липецьке, Котовський район, Одеська область (фото надгробку:  ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 1, ряд 6, місце 10.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Глубочайшие соболезнования его родителям, сестре и невесте о невосполнимой утере.
Ты навсегда в наших сердцах и памяти.
Вечная память!

Закінчивши 9 класів Липецької середньої загальноосвітньої школи, Володимир вступив до Одеського залізничного технікуму, де 2012 року здобув кваліфікацію електрослюсаря. Потім закінчив у м. Котовську курси водіїв, оскільки з дитинства мріяв про власний автомобіль. Ця мрія збулася завдяки його працелюбності, відповідальності, цілеспрямованості, порядності, яким його з дитинства вчили його батьки Олена Володимирівна та Олександр Павлович: Вові вдалося придбати автомобіль, робити подарунки сестричці Олечці, та й ще відкласти кошти на весілля зі своєю коханою дівчиною Катрусею.

В травні 2013 року Володимир з матір’ю прийшли до військкомату, тому що Володя вважав, що його громадянський обов’язок – пройти строкову військову службу. Вже після трьох місяців служби його старанність та дисциплінованість були винагороджені підвищенням у військовому званні: Володимир став старшим солдатом.

12 травня 2014 року всі родичі чекали повернення Володимира додому, адже проминув рік його служби. Але у цей день він зателефонував матері і повідомив, що їхній підрозділ відправляють у Слов’янськ. Протягом двох тижнів Володимир разом із однополчанами несли службу на блокпостах у районі АТО. За чотири дні до своєї загибелі Володимир зателефонував сестрі і пообіцяв їй, що повернеться живим. Але 29 травня поблизу села Кам’янки Ізюмського району Харківської області диверсійно-розвідувальна група сепаратистів обстріляла зі стрілецької зброї та підствольних гранатометів вантажівку, що перевозила військовослужбовців НГУ. Водієві вдалося вивести автомобіль з-під вогню, але кількох солдатів було поранено, а Володимир загинув...

В рідному селі Липецькому всі поважали і любили Володимира – доброго, щирого, товариського, веселого, готового завжди прийти на допомогу. Тому за підтримки голови сільської ради, підприємців та багатьох мешканців села Володимиру встановили пам’ятник в центрі села, на меморіалі героям Другої світової війни.

Крім того, батьки вшанували пам’ять полеглого воїна богоугодною справою: викопали криницю на дорозі до Котовська, біля якої односельці з мікрорайону «Могила» встановили пам’ятний знак.