Камінський Маріс Айдинович

Камінський Маріс Айдинович

Дата та місце народження: 9 квітня 1990 р., м. Ківерці, Волинська область.

Дата та місце загибелі: 3 лютого 2017 р., с. Галицинівка, Мар'їнський район, Донецька область.

Звання: Капітан.

Посада: Начальник продовольчої служби тилу.

Підрозділ: 46-а окрема десантно-штурмова бригада.

Обставини загибелі: Загинув 3 лютого 2017 р. близько 00:05 під час обстрілу з БМ-21 «Град» в районі села Галицинівка (Мар'їнський район Донецька область). Разом з Марісом загинув капітан Анатолій Заремський.

Сімейний стан: Залишились брат, мати та вагітна дружина.

Місце поховання: м. Ківерці, Волинська область.

Орден Богдана Хмельницького III ступеня

Указом Президента України № 28/2017 від 8 лютого 2017 року, "за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Навчався у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут. По закінченні аеромобільного факультету Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного 2012 року був розподілений у 80-й аеромобільний полк, де показав найкращі результати з вогневої підготовки серед 20 новоприбулих лейтенантів. Займався карате, та іншими видами спорту. Проходив службу у Львові в роті десантного забезпечення на посадах командира взводу, командира роти. З 2013 року в Чернівцях, начальник продовольчої служби. На війні з перших її днів, учасник оборони Луганського аеропорту.

ІСТОРІЯ КОХАННЯ

В багатоповерховому будинку, з вікнами на плац військової частини, проживала симпатична дівчина по імені ЯНА. По переводу зі Львова прибув на службу в цю ж частину молодий офіцер. І звали цього хлопця МАРІС. І ходили ці молоді люди однією вулицею Московської Олімпіади, вона - на роботу, він – на службу. Кажуть, що в житті кожної людини настає момент, який міняє все… Вони навіть і не підозрювали, який сюрприз готувала їм зима 2015 року, навіть не здогадувалися , що вже на наступний рік будуть стояти ось тут, в цій святковій залі, міцно тримаючись за руки. І насправді таке могло статися тільки в Новий рік. Адже це - одне з найзагадковіших і найдивовижніших свят, тому що його очікування і святкування пов’язане зі світом добрих казок і магії. Ці свята обіцяють зустріч із чимось таємничим, дають надію на краще, на чудо! А починалася історія їхнього кохання просто.

14 січня 2015 року в українських родинах святкували перший день Нового року за старим стилем, а точніше - свято Василя... Але в полку , де служить МАРІС, це був звичайний робочий день, правда, трохи напружений, адже за тиждень десантники мали знову повертатися на Схід. І ось, саме після шикування на плацу , МАРІС вийшов із частини і разом з колегами офіцерами вирушив додому. І тут раптом, у товариша МАРІСА капітана Анатолія Заремського з’явилася ідея – привітати колег по службі, адже сьогодні свято. Ніхто не став заперечувати… Швидко організувались, закупили декілька кілограмів пшениці, згадали щедрівки і рушили. Їх радо зустрічали в кожній квартирі, приймали вітання від них, смачно частували. Ось тільки ще в 11 квартиру до Оксани Василівни залишилось зайти. Двері відчинила миловидна , дуже юна дівчина. Побачивши її МАРІС завмер і не розумів , що з ним відбувається. Чи то святкові емоції, чи магія новорічного свята вплинули на нього. Єдине чітко було ясно – він не може відвести погляду від неї. Ці очі, … вони заворожили його. Їх погляди на мить зустрілися. А він ще не здогадувався, що це – кохання, кохання з першого погляду. Але ж, напевно, вона ще школярка. …Навіть наважився запитати про її вік. А ЯНА , щоб бути більш переконливою, навіть паспорт пред’явила. Це дуже порадувало МАРІСА. І він , в свою чергу, для більшої солідності, добавив до свого віку 5 років.

…Дні летіли. В частині йшла підготовка до наступної відправки на Схід. Перед самим від’їздом офіцери зібралися на прощальну вечерю з друзями в «Роксолані». Повертаючись з роботи до них приєдналась ЯНА. Мама була там, вона також відбувала на Схід . Пісні, танці, сміх, якось було весело… І тут знову вони побачили один одного, погляди їх зустрілися…. Вже тоді в очах МАРІСА можна було прочитати кохання! А вона – вона бажала ,щоб він запросив її на танець. Але МАРІС танцював з усіма, тільки чомусь її не запрошував ???? «Мабуть йому подобаються старші жінки, йому ж 30 років…….» - думала ЯНА , хоча це її трохи «зачепило». Закоханого до нестями, тільки єдине стримувало – завтра відбуваємо в АТО….. Не треба….. Ця мила дівчина , з думками про яку він засинав і прокидався, не давала спокою і там на Луганщині. Вона запала в його душу!... Що робити? Як бути? Так хочеться почути хоча б ще раз цей ніжний і щирий голосок. І тут допомагає « щасливий випадок»! Під приводом ремонту телефону Оксані Василівні МАРІС копіює номер телефону ЯНИ. З’явилася надія… І почався шквал SMS-ок. Правда ЯНА не відповідала, адже номер телефону не знайомий. Вперто йдучи до своєї мети МАРІС вибирає іншу тактику – вирішує подзвонити. І ….. спрацювало! Яна хотіла сердито відчитати назойливого абонента та раптом впізнає знайомий голос і у них зав’язується спілкування, щоправда, строго на «ВИ». І так триває 3 довгих місяці.

Таки зима зробила своє чародійство! Зав’язала дружні стосунки. А ось вже й весна …Десантники повертаються ….. Знову зустріч, сльози радості, квіти, обійми рідних…. Серед величезного натовпу народу на плацу вони поглядом знайшли один одного і тільки встигли махнути рукою. Яна дуже готувались до зустрічі з мамою. Накрила святкового стола, запросила друзів, сусідів. Запросила і Маріса . А надворі весна вступила в свої права. В повітрі витало кохання , випускаючи навкруги стріли Амура. Дістали ці стріли і МАРІСА… З квітами та подарунками не йшов, а летів на зустріч до свого кохання. Яна запросила його на обід і на наступний день. Щоправда «любима робота» не відпустила і тільки через тиждень у МАРІСА з’являється вільний час. Він знову побачить її !!!! На крилах любові , з квітами він вже біля дверей…. І тут сюрприз… ……… Двері відчиняє брат Міша, а коханої немає….. вона поїхала до бабусі. І знову тиждень очікування….. Який же він довжелезний…… Та нарешті – перше побачення….!!!! Гуляли по вулиці Кобилянській, пили каву, смакували морозивом.. І просто мовчали, але відчували один одного. Її найніжніша в світі посмішка змушувала забувати всі слова, які він хотів їй сказати. Кожна клітиночка його тіла бажала щоб вона була тільки його, він відчував, що саме її чекав усе своє життя. Хоча романтичним прогулянкам дуже заважала робота, та МАРІС включає усю силу своїх чарів, оточує її ніжністю, любов'ю і турботою. І ЯНА добровільно здалась у полон його кохання. Весна закохала остаточно їх, але й вона розлучила….. Коханий за своїм військовим обов'язком повинен був вирушати на Східний фронт…..

Знову проводи, прощання…… Друзі, сусіди намагаються підпримати ЯНУ, втішити, її. Та сльози заливають очі. Тільки розпрощалися, а вже полетіли один одному сповнені любов'ю СМС- ки. Та що це? Знову «щасливий випадок» ……??.!!!!!! Відправлення ешелону затримується …… «МАРІС ще в Чернівцях!!!!!» - встигає вигукнути ЯНА мамі і вже мчить таксі її назад до вокзалу, до її коханого….. Поруч з ним вона по справжньому відчула себе затишно і безпечно і надзвичайно щасливою! З ним хоч на край світу! І йому потрібна була тільки вона. Він вперше по справжньому кохав. Щастя нарешті відкрило їм свої обійми. Вони упивались один одним. І ще ніколи їм не було так добре. Це був той пам'ятний день , коли на пероні МАРІС приймає головне рішення свого життя - освідчується ЯНІ у своєму коханні і просить дочекатися його……. І вона каже своє остаточне , дорогоцінне «Так». І не було серед усіх людей щасливіших від них….!!!! Тепер їх життя розділилось на той період коли вони разом і період очікування повернення МАРІСА зі Сходу…. Почався новий відлік, довгі місяці чекання… ЯНА не пропускала жодного зведення новин, місця собі не знаходила, готувала передачі йому, молилася і чекала….. А він – коли навколо стрекотіли кулі й розривалися бомби, заспокоював її словом чи СМС-кою : « У мене все добре. Не хвилюйся. Я скоро повернуся. Я тебе дуже кохаю, тільки дочекайся мене…». Спілкуватися наживо доводилось дуже мало, але їм вистачало, щоб розуміти, що вони кохають одне одного. МАРІС вмів дивувати кохану і робити їй сюрпризи, не зважаючи на відстань і війну. Як знак його великого кохання ЯНА на свята раптом знаходила подарунки від нього. Дивувалась і ще більше закохувалась в МАРІСА. У ньому вона бачила справжнього чоловіка, справжнього офіцера для якого цінне поняття честі та відповідальності. Він її - Герой! За період коли МАРІС був на війні вони бачились всього ______рази, а це лише _______ коротких днів. Як іноді складно знайти себе у цьому житті… А ще важче зустріти своє кохання, зуміти розгледіти серед тисячі – тисяч облич ті очі, які змусять тебе зупинитись, затамувати подих, трепетно забитись вашому серцю і зрозуміти, що це ваша доля! Але почуття випробувані війною найсильніші. І тому ми точно знаємо, що герої цієї дивовижної ясторії – щасливі люди! Просто тому що вони – кохають! Кохання зробило їх по справжньому щасливими. Ось така історія , можливо, для когось вона проста, але вона дивовижна, світла, наповнена щастям і великою любов'ю!!!!