Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).

У 4-річному віці Гордій втратив мати, його виховували бабуся і дідусь. У рідній Олександрії до 2008 року навчався у середній загальноосвітній школі №15, у червні 2011 року закінчив ПТУ №17, здобувши фах верстатника широго профілю. Відомий у місті як активист неформального руху вболівальників столичного футбольного клубу "Динамо". Захоплювався малюванням та танцями у стилі хіп-хоп. Був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України, згодом продовжив службу за контрактом. У грудні 2013 р. звільнився у запас і повернувся до Олександрії. Під час Революції Гідності став до лав активістів місцевої Самооборони, чергував на олександрійському блокпосту. Згодом, підписавши контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України, був зарахований до резервного батальйону спеціального призначення "Донбас". Брав участь у багатьох боях з визволення населених пунктів Донбасу. Після трагедії "іловайського котла" друзі Гордія відшукали його тіло в одному з дніпропетровських моргів...

Євгенія Єфремова: "Ми одні з перших дізналися, що Гордій загинув, відразу й вирішили, що знайдемо тіло та поховаємо друга з честю, а на могилі встановимо пам’ятник. Старенька бабуся сама б з цим не впоралась. Командування батальйону «Донбас» повідомило нам, що в Гордія поцілив снайпер, але потім його тіло транспортували вантажівкою з боєприпасами, які постійно вибухали і тому від бійця мало що залишилось. А доки під Іловайськом тривали бої, то вивезти звідти тіло загиблого у військових можливості не було. У подальшому з пошуками ніхто не допомагав. Але ми не зупинялися. Телефонували до дніпропетровських лікарень, моргів, бо пам’ятали останні слова Гордія. По телефону він казав, що скоро вибереться з пекла живим та неушкодженим і приїде додому..."

Однополчанин із позивним "Ромео": "Я вам хочу сказать, что Гордей был всегда веселый. Я вспоминаю, как он любил примерять каски, ходил в них и смеялся. В какой-то мере он оставался ребенком, но с другой стороны - это был уже взрослый мужчина. Я хочу передать всем, чтобы вы гордились своим сыном, своим земляком, что воспитали такого. Это человек, которому можно доверить спину. Поверьте, мне 34 года, а ему - 21, но я бы доверил ему свою спину..."

Журналістка, користувач "Фейсбуку" Yliana Pereskotska: "Подивіться у ці вічі. На цей погляд молодої України. Добровольця, якого з нами вже немає. Це - Банг з батальону "Донбас". Сьогодні, у День святого Миколая, йому б виповнилось 22. Він би святкував. Ввімкнув би музику на ноутбуці і усі б танцювали. Сміявся більше всіх. Заряджав би усіх позитивом, бо він був таким. Позитивним з гарячим серцем. З ним хотілось жити і дивитись у світле майбутнє. Це один з перших хлопців, з яким я познайомилась, коли вперше поїхала у липні на Схід. Командир його взводу сказав, нам, журналістам, що він розповість, як вони звільняли блок-пост та забрали трофейну машину зі зброєю. Дивлюсь і бачу, що перед мною зовсім юний хлопець.
- Скільки тобі років ?- запитую я. Що ти тут робиш ? А батьки знають?
- Я захищаю свою країну. Мені 21. Я сирота. Залишилась бабуся, якій я дзвоню. Маю змогу поїхати за кордон, як мої друзі, і не думати про це все, але я залишився тут і пішов добровольцем, бо це мій обов'язок.
Я завмерла. У мене не було слів. Я пишалася НИМ. У Курахово він позичав мені ноутбук і показував свої тату. У нього був кулемет і на операції він збирався одним із перших. Всі пам'ятають його усміхненого. Гордій загинув в Іловайську. 29 серпня. Йому могло б виповнитися 22. Він би міг будувати разом з нами Україну... Герої не вмирають! Вічна пам'ять!.."

Наказом №137 від 6 серпня 2015 року на честь Гордія його позивним - "Банг" - названо одну з самохідних зенітних установок (на базі танкового тягача БТС-4) 46-го окремого батальону спеціального призначення ЗСУ «Донбас-Україна».