Кизило Андрій Олександрович ("Орел")

Кизило Андрій Олександрович

Дата та місце народження: 2 травня 1993 р., м. Умань, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 29 січня 2017 р., м. Авдіївка, Донецька область.

Звання: Майор (посмертно).

Посада: Заступник командира батальйону.

Підрозділ: 72-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: 29 січня 2017 року командуванню 1-го механізованого батальйону було поставлено бойове завдання розгорнути два спостережні пости перед передовими позиціями противника. О 4-й годині ранку штурмова група капітана Кизила в кількості 19 бійців, висуваючись на позиції для зайняття спостережних постів, виявила ворожу диверсійно-розвідувальну групу та вступила у вогневе зіткнення.

В результаті бою противник був вимушений відступити до своїх позицій. Під час відходу сил терористів розпочався артилерійській обстріл зі сторони противника. Капітаном було прийнято рішення зайняти взводний опорний пункт (ВОП) противника задля збереження життя і здоров'я військовослужбовців.

Під час зайняття взводного опорного пункту терористів розпочалось бойове зіткнення штурмової групи з переважаючими силами противника. Внаслідок бою противник зазнав втрат у кількості 20 терористів, одного бойовика «ДНР» взято в полон.

Після бойового зіткнення капітан А. Кизило організував оборону цього ВОП до підходу основних сил 1-го механізованого батальйону. Штурмова група відбила атаку противника, після чого зі сторони терористів знову розпочався артилерійський обстріл. О 9:40 внаслідок прямого влучення артилерійського снаряду в окоп капітан Андрій Кизило, молодший сержант В. Бальченко та солдат Д. Оверченко з його штурмової групи загинули. Також під час цього бою загинув сержант В. Крижанський.

Сімейний стан: Залишилася дружина та син.

Місце поховання: м. Умань, Черкаська область.

Медаль За військову службу Україні

Указом Президента України № 538/2016 від 2 грудня 2016 р., "за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час виконання військового обов'язку, та з нагоди Дня Збройних Сил України", нагороджений медаллю "За військову службу Україні".

Герой України

Указом Президента України № 21/2017 від 1 лютого 2017 року, "за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Народний Герой України

Указом № 21 від 10 лютого 2017 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

Нагороджений Почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» (посмертно).

Присвоєно звання "Почесний громадянин міста Умані" (посмертно).

Наказом Міністра оборони України навічно зарахований до списків 1-ї навчальної роти ліцеїстів Київського військового ліцею імені Івана Богуна (посмертно).

R.I.P.
Татьяна
від Уманчан Светлая память
Мария
Соболезную родным. Утрата невосполнима. На таких людях, как Андрей земля наша УКРАИНСКАЯ держится. Вечная слава ГЕРОЮ.
Евгений Плахтий
Вічна пам'ять! Герої не вмирають. Герої залишаться в наших серцях на завжди!
Антонова Ольга
Хай Земля буде йому пухом
Круглик Олександр

Андрій Кизило родом із Умані, з династії військовослужбовців. Змалку хотів стати військовим, як його дід і батько, тож після закінчення 9 класів Уманської міської гімназії № 2 у 2008 році вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, випускник 2010 року. Під час навчання в ліцеї брав участь у військовому параді на честь 18-ї річниці Незалежності України, що проходив 24 серпня 2009 року в місті Києві.

Навчання продовжив у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, випускник факультету бойового застосування військ 2014 року.

У травні 2014 року зарахований до складу 72-ї окремої механізованої бригади (в/ч А2167, м. Біла Церква). З липня 2014 року брав участь у бойових діях на Сході України, в Донецькій області. Став командиром роти в 21 рік. Учасник боїв за село Петрівське Волноваського району 14 лютого 2015 року, та село Новоласпа Бойківського району 10 серпня 2015 року. Понад півтора роки особовий склад роти під командуванням старшого лейтенанта Кизила тримав оборону в полях у районі міста Волноваха. У 2015 році Андрій був визнаний кращим командиром роти в секторі «М». Згодом призначений заступником командира 1-го механізованого батальйону 72 ОМБр.


Андрій Жук (третій зліва) і Андрій (другий зліва).
Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Заступник командира бригади Валерій Гудзь: "Уперше я зустрів Андрія наприкінці серпня 2014 року в Запорізькій області, де батальйон відновлював боєздатність. Лейтенант, який щойно прийшов з академії, намагався лагодити БМП! Те, що він був увесь у мастилі, схоже, його анітрохи не хвилювало. Головне — результат. Решту днів, які я спостерігав за молодим офіцером, він продовжував радувати око комбата: усіляко намагався поліпшувати свої навички водіння БМП, виконання вогневих вправ. За кілька тижнів уже в районі АТО, поблизу села Петровського, я призначив його на одну з найпроблемніших позицій на стику двох рот, де бойовики були надто активними. Андрій грамотно організував систему вогню, фортифікаційне обладнання позицій. Щоранку він обходив кожен окоп, кожне укриття. Коли я оглянув цю позицію, то все було зроблено практично ідеально з погляду військової науки. А невдовзі я вирішив призначити його командиром роти. 2015-го його було визнано найкращим командиром роти в секторі «М».

Через рік, коли Андрію присвоїли звання старшого лейтенанта, ми вже розглядали його як кандидата на начальника штабу батальйону. А коли в 1-му батальйоні вивільнилася посада заступника командира, не було жодних вагань із приводу того, кого призначити. І на цій посаді Андрій зарекомендував себе дуже добре. Саме тому його подали на дострокове присвоєння звання капітана.

У ньому взагалі дивним чином поєдналося все те, що включає в себе слово «офіцер». Саме про таких хлопців кажуть: він — майбутнє нашого війська. І ми його втратили…"

Прес-офіцер бригади молодший сержант Олена Мокренчук: "Ви бачили його очі?.. Таким очам не можна не вірити. І люди йому довіряли. Під його командуванням більше як сто бійців брали участь у боях поблизу Петровського та Нової Ласпи, півтора року утримували оборону на одному з найважливіших напрямків поблизу Волновахи. Його поважали та беззаперечно слухалися набагато старші й досвідченіші бійці, які пройшли важкі бої на початку АТО, до його думки дослухалися навіть старші командири. Андрій ніколи нічого не робив спонтанно — завжди тільки ретельно продумано.

Навіть на війні Андрій знаходив час для самовдосконалення. Ще коли ми були у Волновасі, одного разу попросив мене знайти для нього… вчителя англійської мови! Я знайшла. І коли на позиціях було спокійно, він одразу йшов на урок: англійська йому була потрібна для майбутнього вступу в Національний університет оборони.

Він завжди був щирим, урівноваженим. Попри всі заслуги й досвід, умовити його розповісти про власні подвиги було майже неможливо. А ще він був надзвичайно скромним. Якось я йому сказала, що він скоро стане генералом. Андрій тоді зашарівся: «Що ви. Я просто виконую свою роботу…»

Сергій (позивний «Гоша»): "Я вже демобілізований, воював у третю хвилю з Андрієм, він був нашим командиром. Ні я, ні мої друзі ніколи не замислювалися над тим, скільки йому років, а виявилося — лише 23… А ми завжди сприймали його як наставника. Він умів із кожним знаходити спільну мову, за необхідності — переконувати. І за спини ніколи не ховався."

Рішенням 34-ї позачергової сесії Уманської міської ради VII скликання від 24 липня 2017 року вулицю Коломенської перейменовано на вулицю Андрія Кизила.