Колотило Олександр Ілліч

Колотило Олександр Ілліч

Дата та місце народження: 27 лютого 1979 р., с. Банилів, Вижницький район, Чернівецька область.

Дата та місце загибелі: 13 липня 2014 р., м. Лутугине, Луганська область.

Звання: Старший сержант.

Посада: Радіотелеграфіст.

Підрозділ: 80-а окрема десантно-штурмова бригада.

Обставини загибелі: Загинув 13 липня 2014 р. в бою під Луганськом. Колона військової техніки потрапила у засідку диверсійної групи на повороті з Лутугине на луганський аеропорт та була обстріляна з протитанкової зброї. Разом з Олександром загинули старший сержант А. Альошин, сержант І. Діяконюк та солдат П. Коноплев.

Сімейний стан: Залишились батьки, брат, дружина Олеся та дві донечки.

Місце поховання: с. Банилів, Вижницький район, Чернівецька область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 708/2014 від 8 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

від Orest Trinchuck

До сонця сходу

Пам’яті Олександра Колотила – бійця 80-ї бригади, старшого сержанта.

Ох скільки бід наш вистраждав народ
І скільки горя билось в наші груди…
Але чомусь так повелів Господь –
Спокутувати кровію майбутнє.

Наш небокрай заполонило зло,
Аж засліпили сонце блискавиці,
І чорним смутком в душі увійшло,
Сльозами забриніло на обличчях.

Та в час тяжкий повстали козаки –
Їх вільний дух воскрес у наших генах.
Ці мужні і міцні захисники
Над нами втримували мирне небо.

І був серед героїв Олександр –
За покликом пішов до сонця сходу,
Своє життя в історію вписав,
Бо став на захист рідного народу:

“Не бійся, брате, повз моє плече
Не пройде ворог, не осквернить землю.
Кусає кулями і ранами пече,
Але добро здолає таки темряву.

Бо ми чуже не беремо до рук,
Бо сім’ї прикривають наші спини,
Заради миру – в грудях серця стук,
Для процвітання й спокою родини.

Здолаєм все тай вернемось назад,
І серце оживе, свинцем полите…”
Та випав з душ лихих кривавий “град” –
І просльозився онімілий липень.

“Не плачте, мамо… я усе зробив,
Щоб не ввійшла війна у нашу хату.
За все, чим перед вами завинив,
Пробачте, мамо… не картайте, тату…

Прости, дружино, що пішов у бій…
Я учинив по совісті і честі,
Тепер я хрест нелегкий твій
Невидимо на крилах буду нести…

Молись за мене і за діточок…
А я за вас стулю в молитві крила,
І нас почує Милосердний Бог,
Додасть усім Любові, Віри, Сили…”

Малюють рай прості слова оці,
Бо щоб бійцю здобути Божу милість,
Молилися за нього панотці
І на коліна падав весь Банилів.

Від побратимів заслужив салют,
А орденом відзначилась відвага,
З подякою його життєва путь
Устелена непереможним “Слава!”

Хай назавжди увіковічнить час
Захисників у буковинськім краю,
Бо ті герої, що спасали нас,
Живуть в серцях – ніколи не вмирають!

Виталий Шпанюк