Коновалов Юрій Іванович (Чумак)

Юрій Іванович народився 19 грудня 1959 р. у Києві. Після закінчення середньої школи вступив до Київського інституту народного господарства. Закінчивши перший курс інституту, під час студентських канікул Юрій влаштувався в геологічну експедицію, що працювала на Кавказі. Так відбулася перша зустріч Юрія з горами, в які він закохався на все життя. Повернувшись до Києва, Юрій почав займатися альпінізмом в секції Київського державного університету. Щоліта він виїздив в альпіністські табори на Кавказ, в Середню Азію, з часом отримав перший розряд із альпінізму, став рятувальником альпіністської рятівної служби. У 1980 р. Юрій закінчив Київський інститут народного господарства. Після закінчення інституту працював на виробництві та в науковому інституті, де писав кандидатську дисертацію. У 1987 р. Юрій захистив дисертацію і в 1988 р. отримав ступінь кандидата економічних наук. Того ж року він взяв участь у рятувальних роботах після землетрусу у Вірменії. Вже у 2008 р., давно припинивши заняття альпінізмом, Юрій здійснив свою мрію — сходження на Ельбрус. Він був всебічно обдарованою людиною, у коло його інтересів входили музика, спорт, подорожі. Під час навчання в середній школі Юрко також відвідував музичну школу, де опановував гру на баяні. За часів студентства Юрій вже самостійно навчився грати на гітарі. Любов до музики він проніс через усе життя. Друзі, колеги, випадкові знайомі часто згадують Юрія з гітарою, баяном, пам'ятають чудові пісні та музичні твори в його виконанні. Крім альпінізму, Юрій захоплювався гірськими лижами, віндсерфінгом, кілька разів брав участь у марафонських забігах, певний час свого життя присвятив вітрильним подорожам, також майже щороку вирушав у піші мандрівки Карпатами чи Кримом. У Юрія було багато друзів. Друзі дитинства та альпіністської юності пройшли через все його життя, друзями ставали його колеги, товариші по подорожах, волонтерських акціях, знайомі з Майданів, вірних друзів він зустрів у батальйоні «Донбас». Люди любили Юрія за доброзичливість, гостинність, готовність допомогти, добрий гумор, щире ставлення до всіх, з ким звело його життя. Любили слухати пісні та мелодії в його виконанні, його розповіді. Та найважливішим, мабуть, для Юрія були любов до України, історії та культури рідного краю, живий інтерес до українських традицій, ідентифікація себе як українця. Разом із друзями він відновив традиції різдвяних колядок, вертепу, брав участь у волонтерській діяльності з відновлення культурної спадщини України. Юрій дуже любив рідний Київ. Ходити з ним вулицями міста було надзвичайно цікаво — він добре знав рідне місто, майже всі видатні місця та будівлі Києва, пригадував безліч історичних фактів із давнини та сьогодення. Також він міг влаштувати екскурсію вулицями Львова та Одеси, дивуючи широтою знань навіть мешканців цих міст. Певний час Юрій працював у виробничих, науково-дослідних, навчальних і комерційних організаціях. Із 2004 р. Юрій Іванович почав викладати у КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. У 2014 р. він обіймав посаду доцента кафедри управління персоналом та економіки праці, викладав кілька дисциплін, був науковим керівником студентів-дипломників. Юрія Івановича шанували і колеги, і студенти (одного зі своїх колишніх студентів він зустрів у батальйоні «Донбас», разом вони воювали в Іловайську). Юрій завжди мав активну громадянську позицію, був патріотом своєї Батьківщини. У 2004 р. Юрій брав активну участь у Помаранчевій революції, у грудні вирушив до Донецька, де став членом виборчої комісії на переголосуванні другого туру виборів Президента України. У 2013–2014 рр. Юрій брав активну участь у Революції гідності, був у самообороні Майдану. У червні 2014 р., не в змозі стояти осторонь в часи небезпеки для України, Юрій Іванович вступив до лав батальйону «Донбас» солдатом резерву. Пройшов військовий вишкіл на полігоні в с. Петрівці та в липні з бійцями батальйону вирушив на Схід. Не маючи досвіду ведення бойових дій, Юрій Іванович разом із товаришами охороняв цивільні об'єкти нещодавно звільнених Попасної та Лисичанська. Участь у бойових діях він узяв уже в Іловайську. За словами побратимів, Чумак був надійним та врівноваженим бійцем, вірним товаришем. Перед виходом з Іловайська так званим зеленим коридором Чумак, підбадьорюючи, сказав одному з товаришів: «Тримайся мене, мені завжди щастить». Але цього разу не пощастило. Під час виходу з Іловайського котла Чумак їхав в УАЗі № 459 у складі автоколони батальйону «Донбас». Біля с. Червоносільське машину було підбито, в ній загинув Шок. Чумак із товаришами вистрибнули з машини та залягли в траві. Бійців поливали вогнем, напроти них стояв ворожий БТР. Чумака було двічі поранено осколками гранат, сам він пересуватися не міг. Побратими не змогли витягти Чумака під щільним вогнем ворога. Востаннє бійці бачили Юрія важкопораненим, але ніхто не бачив його мертвим. Рідні та друзі ще рік активно шукали Юрія, сподіваючись на щасливий порятунок.