Костюченко Олександр Андрійович

Костюченко Олександр Андрійович

Дата та місце народження: 22 вересня 1975 р., с. Демидів, Вишгородський район, Київська область.

Дата та місце загибелі: 11 липня 2014 р., м. Червонопартизанськ, Свердловська міська рада, Луганська область.

Звання: Старший сержант.

Посада: Старший механік-водій.

Підрозділ: 72-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 11 липня 2014 р. близько 19.00 внаслідок спрацювання вибухового пристрою на маршруті руху військової техніки в районі м. Червонопартизанськ (м. Свердловськ), Луганська область. Разом з Олександром загинув В. Михайлов.

Сімейний стан: Залишились дружина та син.

Місце поховання: с. Демидів, Вишгородський район, Київська область (фото надгробку:  ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 1, ряд 4, місце 35.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Уходят те - кто дорог и любим
Внезапно, безвозвратно, безнадёжно ...
Как трудно сердцем пережить людским,
И осознать...(почти-что невозможно).
Когда казалось, молодость - расцвет
И впереди путей ещё так много ...
Но догорел заката яркий свет ...
И лишь одна открыта им "дорога"...
Бесследно спрячет бремя белый снег
Прошедших лет и дней давно минувших ...
Короткой жизни завершён пробег ...
Господь, как видно, забирает лучших ...

від дружини та сина
Пам'ятаємо, сумуємо.
від родини
Не заросте ніколи та стежина, що провела Тебе в останню путь. Похилиться зажурена калина і добрим словом люди пом’януть. Низько схиляємо голови над Твоєю могилою. Вічного життя Тобі у Царстві Небеснім та спокою Твоїй душі.
від Чемерис Юлії
Сумуємо
від дружини і сина
Пам'ятаємо сумуємо
від родини
Забути не можна, вернути неможливо.
від родини
Кажуть, час лікує рани, згодом вгамовується біль, потроху заспокоюється серце, та насправді – це зовсім не так, особливо, коли з життя йде кохана людина.
від дружини

Тетяна, дружина: "Війна вплинула майже на кожну українську родину. Не оминуло лихо і нашу сім”ю. Саша був прекрасним чоловіком, найкращим батьком, чудовим другом, людиною широкої душі, скромним, відвертим. Після закінчення Демидівської середньої школи, отримав дві вищі освіти, займався холодильним обладнанням. Особливе задоволення отримував від ловлі риби. Дуже любив життя. Доброта, людяність, порядність-це риси характеру якими володів Саша. У нього була своя справа, свої мрії, і ніхто не міг навіть подумати що його життя обірветься так раптово і так далеко від рідної домівки.

Саша був мобілізований Вишгородським війскоматом 26 березня 201 4року, в 72 ОМБР. Старший сержант механік-водій танкового взводу танкового батальйону. На війну пішов з перших днів мобілізації, так мені розповів комісар Вишгородського війскомату Прибора М.В. Нас він оберігав, нам говорив що знаходиться в Житомирі, говорив що в нього все хорошо. Мріяв про перемогу і про достойне життя українців на своїй землі. Друзям говорив –«якщо не я то хто».

Загинув 11 липня 2014 року близько сьомої години вечора в результаті спрацювання вибухового пристрою встановленого на дорозі на маршруті військової техніки в Луганській обл. Северодонецький р-н поблизу селища Червонопартизанськ. Указом президента України нагороджений орденом за «мужність». Ні одна нагорода в світі не може замінити ту мужність яка була присуща Саші. Ми ніколи його не забудимо, він завжди буде в нашому серці".