Коваль Юрій Геннадійович («Директор»)

Коваль Юрій Геннадійович

Дата та місце народження: 2 серпня 1960 р., с. Борисівка, Приморський район, Запорізька область.

Дата та місце загибелі: 29 липня 2016 р., с. Біла Гора, Попаснянський район, Луганська область.

Звання: Старший сержант.

Посада: Командир відділення.

Підрозділ: Окрема зведена штурмова рота «ОУН» (93-я окрема механізована бригада).

Обставини загибелі: Загинув 29 липня 2016 р. внаслідок ДТП в районі с. Біла Гора, Попаснянський район, Луганська область.

Сімейний стан: Залишилася дружина та діти.

Місце поховання: м. Бердянськ, Запорізька область.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Борис Гуменюк: "Заледве знайшов цю світлину. По правді кажучи – уже не сподівався. Нічого особливого. Фото як фото. У мене таких – тисячі. Бійці перепочивають перед боєм. Чи після бою? Як тепер знати? Граються з собакою. Покинутих господарями собак в Пісках – безліч. Не встигаємо вивозити в тил. І закопувати. Тих, яких вже не вивезти. Один із безіменних епізодів війни. Фото розміщене на моїй сторінці у ФБ 21 жовтня 2014. Тобто – фото давнє. Щоб ви розуміли, наскільки давнє: ми ще не знайомі з «Давидом», з «Ківі», з «Кіндратом». Із сотнями інших. Вони ще - цивільні люди. По них не прийшла війна. Собаку звали «Хом’ячок», вона приписалася до нашого старого штабу, а позивні бійців на передньому плані «Директор» і «Лєнін». Поки вони розважалися з собакою, я зробив кадр і більше з «Директором» за цю війну ми, здається, ніколи не перетиналися. А вчора Юрій Коваль, позивний «Директор», загинув. Я хочу, щоб ви це знали."

Андрій Цаплієнко: "Неужели я их удалил?! Не может быть! Где-то же были с ним фото! Были! Я в который раз перелистываю телефон и не могу найти фотографию "Директора". Того самого, который в первый наш приезд на развалины Бутовки водил нас по шахте и показывал, куда прыгать и где прятаться во время артобстрела. "Под этой стенкой не стой", - говорил он. - "Шатается. Слышишь выход, ныряй сразу в эту щель. Но, чувствую, сегодня будет тихо". Этот немолодой вояка обладал врожденным чувством опасности. А включал его тогда, когда она ходила рядом с другими. Когда она была рядом с ним, он о ней не думал. "И "броник" не снимай, когда здесь работаешь. Жарко, холодно, тяжело, потно - носи. Ты на Бутовке!" - говорил он мне, а в это время сам свою "броню" ставил возле ящиков с БК. Однажды я видел, как на шахту прибыл "молодой" - киевлянин лет под пятьдесят с позывным "Мудрый". Сейчас это опытный боец, а тогда он неуклюже ходил по Бутовке в новой, еще нестираной, форме и улыбался, не стесняясь демонстрировать отсутствие некоторых зубов. "Определи ему место поспокойнее", - попросил "Директора" его командир, легендарный Виталий Попович. И "Директор" тут же нашел для новобранца самый тихий (насколько это возможно в простреливаемых развалинах) и надежный подвал. "Обживись, привыкни", - похлопал он по плечу новичка. Мне повезло снять этот момент на видео. Точно, видео есть! Но где же фото? Почему их нет в телефоне? Я нахожу фотографии уверенного, повидавшего жизнь, человека в камуфляже у коллеги, Игоря Иваровского, на странице и вспоминаю, что только во второй наш приезд под пробитый ржавый копер "Директор" назвал свое имя. Юра. Юра Коваль. Из Бердянска. "Слишком близко к линии фронта. Понимаешь теперь, почему я сразу не представился?" Понимаю. Бердянск... Не все просто... Чем ближе к фронту живешь, тем больше опасаешься за своих... Родных... Друзей... Он на линии огня в первую очередь о них, а не о себе, думал. Такой правильный человек. Настоящий "Директор". Это именно он ровно в назначенное время разбудил моего оператора Серегу Киселева, чтобы отснять перестрелку с сепарами. В четыре, и ни секундой раньше. Выяснилось, что "Директор" на шахте привык жить по распорядку и без часов научился определять время... Теперь оно для "Директора" остановилось. В бою. Не досчитав несколько суток до 56 лет. Несколько коротких вахт. Смотрю на фото Юры из чужого альбома и молюсь, чтобы фраза "Герої не вмирають" перестала звучать вперемежку со слезами и медными оркестрами по городам и весям воюющей страны. Потому что герои нужны нам живыми. Для победы. Для мира."

Игорь Иваровский: И опять среди героев моих репортажей - потери... Сукавойна... Мы и знакомы были всего несколько часов в мой крайний приезд на шахту "Бутовка".В канун нового 2016 года. Случайная встреча двух не очень молодых мужчин... Чем же он мне так запал в душу тогда? Почему я безошибочно помню интонации его голоса? За весельем и показной бравадой в глазах прятался ум и отвага. А это - не забываемо. Сегодня его не стало... Вечная память тебе,"Директор" из Бердянска.

18 травня 2017 р., у Запоріжжі встановили дошку з іменами полеглих військовослужбовців 93ОМБр ЗСУ на одному з будинків, що розташований на вулиці, названій на честь підрозділу – «Героїв 93-ї бригади».


Для збільшення фотографії натисніть на неї!