Ковєшніков Сергій Іванович («Бірюк»)

Ковєшніков Сергій Іванович

Дата та місце народження: 29 грудня 1962 р., м. Житомир.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.

Звання: Прапорщик резерву.

Посада: Офіцер взводу інструкторів.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ "Донбас".

Обставини загибелі: Ранком 29-го серпня 2014 р., під час виходу т.зв. Зеленим коридором з Іловайського котла, пожежна машина рухалась в автоколоні батальйону "Донбас" з с. Многопілля до с. Червоносільське. На околиці с. Червоносільске пожежна машина натрапила на позицію російського танку Т-72 зі складу 6-ї окремої танкової бригади збройних сил РФ і отримала пряме попадання. Сергій був у середині машини. Загинув разом з Редом, Бані, Туром, Восьмим та Ахімом. 3-го вересня тіло Бірюка разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. 16-го жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК та перепохований 17 березня 2015 р. у Житомирі

Сімейний стан: Залишилися дружина та син.

Місце поховання: м. Житомир, Смолянське військове кладовище (фото пам'ятника).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.

від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки
Стояли соняхи у полі
Від куль вони не знали болі
Не відчували ті смертельні рани
Коли били "гради" й "урагани"...
Стояли соняхи у полі...
Червоні від святої крові!
А поряд клени і тополі
Свідки в тім нерівнім бої...
Оточено було все ворогами
Окупантами, підлими "братами"...
В низинах десь були тумани
...далеко десь, у сльозах мами...
Синам в цей час благали Долі !!!
Свободу Україні ! Незалежності і Волі !
А десь над соняхами в полі
До Сонця в небо йшли Герої...

Від Наталі Харченко, мами "Реда"

За словами друзів, Сергій Іванович - росіянин за національністю, мав родичів у Росії. 1980 року він закінчив Житомирську середню школу №7, потому був призваний на строкову військову службу, яку проходив у частині морської піхоти Чорноморського флоту, дислокованій у м. Севастополі. Пізніше закінчив школу прапорщиків Головного розвідувального управління Генерального штабу ЗС СРСР (о. Руський), присвятивши усе життя військовій службі.

Після звільнення у запас працював охоронцем у одному з приватних охоронних підприємств Житомира. Із початком військової агресії Росії проти України 51-річний Сергій Ковєшніков звернувся до військового комісаріату з проханням призвати його на військову службу, але через чинні на той час вікові обмеження йому було відмовлено, тому він прийняв рішення вступити добровольцем до батальйону "Донбас", у травні 2014 року уклавши контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України та обійнявши посаду офіцера взводу інструкторів.

Петров Сергій Олександрович
На фото Maks Levin (зліва - направо): "Тур", "Восьмий", "Макс" (єдиний із п’яти бійців на знімку, якому вдалося уціліти під час Іловайської трагедії, діставши тяжке поранення), "Бірюк" та "Ред".
Для збільшення фотографії натисніть на неї!

У Житомирі поховали добровольця батальйону «Донбас», який загинув під Іловайськом