Ковтун Станіслав Григорович

Ковтун Станіслав Григорович

Дата та місце народження: 4 березня 1986 р., с. Атюша, Коропський район, Чернігівська область.

Дата та місце загибелі: 31 липня 2014 р., м. Шахтарськ, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Заступник командира бойової машини - навідник оператор.

Підрозділ: 25-а окрема повітряно-десантна бригада.

Обставини загибелі: Загинув 31 дипня 2014 р. від смертельного поранення в шию, завданого ворожим снайпером під час бою, що стався внаслідок потрапляння в засідку колони БТР десантників поблизу м. Шахтарськ Донецької області. На момент загибелі, не дивлячись на офіційну посаду, Станіслав фактично виконував функцію командира танка. Оскільки він мав відповідну військову освіту, йому довелося замінити пораненого командира танка.

Під час бою, він змушений був вилізти з башти танка, з метою поправити короб з патронами для того, щоб можна було продовжувати ефективно відповідати на атаку бойовиків і прикривати відхід наших військових. Він збив до кісток шкіру на руці, але поправив заклинивший короб. В цей момент в нього влучила куля ворожого снайпера.

Станіслав загинув миттєво, оскільки, куля увійшла в шию, а вийшла через потилицю. Варто зазначити, що ворог застовував заборонені міжнародними конвенціями розривні кулі, що було видно з отриманої рани, фактично, в тіла була відсутня потилиця, її розірвало.

Нажаль, тіло Станіслава, впало з башти танку, але його бойові побратими, не дивлячись на надзвичайну небезпеку, знаючи, що працює снайпер, і кожен з них під прицілом, не залишили його на полі бою: зупинили машину, підняли тіло, закріпили на танку (оскільки фізично, забрати тіло всередину не можливо), і впродовж всього бою возили за собою.

Побратими розповідали, що коли все скінчилося, їм страшно було подумати, в якому стані знаходиться тіло, боялися, що привезуть додому "решето", але, окрім смертельної кулі, більше жодна не влучила в Станіслава.

Опис бою зі слів бойового побратима - Дмитра: "Ми були під Шахтарськом Донецької області. Заходили як раз до міста, намагалися його звільнити. Чотири доби тримали бій, на нас сипали мінометами… А на п`ятий день почали відступати. Нарвались на блок-пост, на засідку. Стас виліз по пояс з танку, щоб поміняти короб на СВТ, стрічку з патронами. Уже поставив, перезарядив. І тут у шию йому поцілив снайпер… Він загинув одразу, без мук. Сталося це 31 липня близько 7-мої ранку".

Сімейний стан: Залишились мати, дружина та син Остап.

Місце поховання: с. Атюша, Коропський район, Чернігівська область (фото пам'ятника № 1, № 2).

Почесний знак За воїнську доблесть

29 липня 2014 р. нагороджений відзнакою Міністра Оборони України «За воїнську доблесть».

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

17 листопада 2016 р. нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно).

Вічна пам’ять тим, хто воював та загинув за рідну Країну!
Брати Морозові (Однокурсники ХІТВ НТУ ХПІ)
Вічна пам'ять!
ГО "Спілка учасників антитерористичної операції Коропщини"

З дитинства мріяв про військову справу. Після закінчення 8-ми класів, пішов навчатися до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Продовжив навчання у Харківському інституті танкових військ, який закінчив з червоним дипломом.

Вів здоровий спосіб життя, категорично не вживав алкоголю та сигарок. Постійно тримав себе у відмінній фізичній формі. Займався бойовим самбо та бігом. Брав участь у різних спортивних змаганнях.

Спортивні здобутки:
Чемпіонат України з бойового самбо - 3 місце (бронза)
Чемпіонат України серед вищіх навчальних закладів - 2 місце з гирьового спорту (срібло)
Спортивні ігри Коропщини - 2 місце (срібло).

Вирізнявся принциповістю, патріотизмом і мав чітку громадянську позицію. Був активним учасником "Євромайдану", є документальні підтвердження приналежності до 13 сотні "Євромайдану". Був на барикадах у найпекельніші дні і ночі (18-20 лютого 2014 року).

Після окупації Криму, добровільно уклав контракт на військову службу і пішов захищати свою країну і родину. Бажаючи бути в авангарді подій, вирішив долучитися до десантних військ.

Вже 14.03.2014, ще до початку загальної мобілізації по країні яку було оголошено 18.03.2014 прибув у Гвардійськ у ППД бригади.

З 20.03.2014 вже був на передовій, перебував на кордоні з Росією.

Спогади бойового побратима: "Стас був дуже сміливим (хто б ще насмілився у бою міняти короб). Був веселим, відкритим, всіх підбадьорював, рвався в бій. Увесь наш взвод учив бойовому самбо. Таких людей я ще не зустрічав. А ще був великим патріотом".

Один з девізів його життя: "Якщо не я - то хто?!"

4 грудня 2014 року на приміщенні Атюшівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Коропського району Чернігівської області відкрито меморіальну дошку. Цього ж дня в шкільному музеї відкритий куточок пам`яті Станіслава Ковтуна.

Рішенням Коропської районної ради Чернігівської області, 33 сесія 6 скликання від 17 червня 2015 року, Атюшівській ЗОШ І-ІІІ ступенів присвоєне ім`я Станіслава Ковтуна. Повна назва школи: Атюшівська ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Станіслава Ковтуна Коропської селищної ради Чернігівської області.

25 липня 2015 року в рідному селі на вулиці Захисників Відчизни, поряд з пам`ятним знаком Герою Раданського Союзу, було урочисто відкрито пам`ятний знак Ковтуну Станіславу Григоровичу, де, щорічно в роковини смерті проводиться мітинг-реквієм на вшанування пам`яті Станіслава.

8 грудня 2015 року на будівлі Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою було урочисто відкрито меморіальну дошку на честь шістьох полеглих у районі АТО випускників навчального закладу.

31.07.2016, Дружина Лілія: "Наче це було вчора – і наче це було вічність тому... Не знаю... Може, я загубилась у часі, а, може, десь на тій дорозі на кладовище, яку я погано пам'ятаю, але яку не забуду ніколи. Я не пам'ятаю, як каміння і пилюка потрапили у взуття, не пам'ятаю, як розтерла ноги, не пам'ятаю, як згоріли руки і плечі. То було суцільне оніміння... В середині була така порожнеча, що навіть плакати було нічим... Світ спорожнів. І я не знаю, чи сповниться він ще хоч колись хоча б на половину. Найбільше шкода, що для сина батько - це портрет на граніті, що погладити його по голові батько може, лише дихнувши вітром на прапор. Бачили б ви, як малий підставляв свою голівоньку...Ми не зможемо забути ніколи, ми ніколи не зможемо пережити, і ця історія - частина нас. Славуня, ми тебе пам'ятаємо і любимо... Так буде завжди! Сподіваємося, що нині ти перебуваєш у кращому світі! Перунів полк поповнив славний воїн! Вічна тобі Слава і світла пам'ять!"

Пам`ять про Станіслава також вшановано: в Коропі на Алеї Героїв, в Чернігові на меморіальній дошці, яку було встановлено на ліцеї, в якому він навчався та на центральній площі, в Дніпрі на Алеї Пам`яті загиблих в АТО на пам`ятному знаці про бій в Шахтарську, в Києві в музеї при будинку офіцерів.