Куліш Іван Володимирович

Куліш Іван Володимирович

Дата та місце народження: 21 липня 1964 р., с. Бутове, Старобільський район, Луганська область.

Дата та місце загибелі: 27 липня 2014 р., смт. Георгіївка, Лутугинський район, Луганська область.

Звання: Старший солдат.

Посада: Стрілець.

Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони "Айдар".

Обставини загибелі: Загинув 27 липня 2014 р. під час бою в районі смт. Георгіївка, Лутугинський район, Луганська область. Разом з Іваном загинули підполковник С. Коврига, старший лейтенант І. Римар, старший сержант С. Шостак, солдат М. Личак, солдат А. Алієв, солдат С. Менюк, солдат О. Квач, солдат М. Вербовий, солдат О. Давидчук, солдат В. Бойко та солдат І. Василаш.

Місце поховання: с. Бутове, Старобільський район, Луганська область (фото пам'ятника № 1, № 2).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 109/2015 від 26 лютого 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

від донечок від Андрія Мальків

И вот уж сколько месяцев прошло...
а слезы с глаз все не уходят.
И в сотый раз у жизни я спрошу "Ну почему...?"
И в сотый раз услышу тишину..

Он мог быть как и я - живым,
Ходить, гулять, любить и радоваться жизни
Дарить тепло, оберегать семью..
Так почему же больше не приходит..?

Хочу чтоб знал ты, папочка родной,
что ничего нет для меня роднее
тех слов незабываемых твоих
и той улыбки ярче и теплее..

Анна Алієва, дочка: "Іван Куліш народився 21 липня 1964 року в селі Бутове Старобільського району на Луганщині. Батько – комбайнер, мати працювала на фермі дояркою. В сім'ї зростало три сини. Іван був наймолодшим, найжвавішим та найвеселішим, з його обличчя практично не сходила посмішка. Коли йому виповнилося дванадцять, батько покинув сім'ю, що стало для хлопчика значною травмою. Далі він зростав з мамою, яка важко працювала, щоб вигодовувати трьох хлопців. Тож уже змалечку Іван знав не на словах, що таке праця.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Закінчивши Бутівську загальноосвітню школу, у 1982 році вступив до ПТУ-93 в м. Старобільську, де навчався на електрозварника. З 1983 року працював за фахом на заводі ЗБВ. У 1985 році Івана прийняли у члени колгоспу та відправили на навчання в ГСПТУ-114, бо господарство потребувало спеціаліста з бджільництва. Відтак став першим бджолярем на Лисичанському заводі РТІ, де і працював до 1989 року.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

У 1985 році Іван знайшов своє кохання й одружився з дівчиною Ларисою, з сім'ї будівельників та музикантів. Лариса мала чудовий голос і добре грала на фортепіано. Це було велике кохання, яке у 1986 році дало свої плоди – в сім'і народилась дівчинка Аня. Всю свою любов, яку тільки може дати людина, Іван віддавав своїй донечці.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

З 1990 року Іван працює в Старобільській професійній пожежній частині № 51. Ця професія стала його найулюбленішою, оскільки допомога людям та героїзм були його життєвим кредо. У 1995 році у Івана та Лариси народжується друга донечка – Даша.

Та не лише радісна подія трапилась у цьому році, але й сумна: сім'я, на жаль, розпалася... Це було важким моментом у житті не тільки для Івана та Лариси, а й для дітей.

Але життя тривало. З 2001 року Іван працює на різних ЧП, а в 2004 році влаштувався оператором котельні Бутівськоі ЗОШ. Одружився вдруге. У 2003 році в другому шлюбі народилася третя донечка – Валерія. Проте й цей шлюб був нетривалим. Та після розірвання стосунків Іван не мав змоги бачити Валерію, і це було для нього найболіснішим ударом, бо найдорожчим в житті для нього були саме його діти.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

З 2006 року Іван працює оператором котельні у Старобільскому філіалі обласного комунального підприємства «Луганськтеплокомуненерго».


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Восени 2013 року став активним діячем Євромайдану й одним з організаторів спротиву сепаратизму у Старобільську, а в березні 2014 року опинився у перших рядах щойно створеного добровольчого батальйону «Айдар». Розпочались бої, в яких «айдарівці» показали приклади героїзму та самопосвяти…


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

21 липня 2014 року Іванові Кулішу виповнилося 50 років. З нагоди ювілею він мріяв зібрати вдома всю родину, але... В ніч на 21-ше загинуло чимало побратимів Івана, і йому було не до святкувань. А 27 липня 2014 року, під час проведення операції в смт Георгіївка, загинув і сам Іван. Загинув не сам, а ще з 11-ма побратимами. Загинули героями...


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Іван був мужнім чоловіком з добрим та чистим серцем, який любив свою сім'ю та країну, боровся за них, боровся за справедливість, свободу та краще майбутнє для своїх дітей. Спочивай у мирі, Батьку…"

Андрій Мальків, м. Пустомити (Львівщина): "Знову я втратив близького друга. Лютнева революція 2014-го забрала в нас Андрія [Дигдаловича]. І якось нізвідки появився Іван – звичайний дядько зі Старобільська з незвичайною для представника цього регіону громадянською позицією. Вони обидва стояли на Інститутській, найближче до ескадрону смерті. В Андрія поцілили, а Іван витягнув його з-під куль в надії ще врятувати. Він був на його похороні, і якось само-собою сталось, що вся родина прийняла його за свого. Закінчилась одна війна, почалась інша... Іван, не роздумуючи, пішов на фронт, був у складі розвідгрупи «Айдару». Він ніколи не називав цю війну «АТО», а казав, що це взагалі «непонятно шо». Коли питав його по телефону, що їм зараз потрібно, що надіслати – чи продукти, чи одяг, чи спецзасоби, – він відповідав: «Все нормально... Бракує лише більше правильних наказів і менше «крис».

Їх послали тієї ночі на смерть. Тоді загинуло 12 бійців. Разом з Іваном…

Іване, ти був більшим патріотом там, на сході, ніж тисячі тих, хто вважає себе патріотами тут, на заході. Людина з великим серцем і незвичним для луганчанина почуттям національної гідності. Ти поліг за свою країну і за всіх нас. Вічна слава тобі за це! Вічна пам’ять тобі, дорогий друже!


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!