Logo site

Лагно Роман Іванович

19 липня 1977 – 9 січня 2015
Львівська обл. – Луганська обл.
https://back.memorybook.org.ua/flags/ua.svg
Старший солдатСтарший солдат
Орден «За мужність» III ступеняОрден «За мужність» III ступеня

    • Біографія

      Роман Іванович народився у с. Волиця Сокальського району Львівської області у великій інтелігентній родині, був вихований справжнім патріотом. Після закінчення школи пройшов строкову військову службу, працював на газокомпресорній станції. З перших днів Революції гідності вирушив до столиці, був десятником 10-ї Сокальської сотні самооборони Євромайдану. 18 лютого 2014 р. під час барикадних сутичок дістав поранення в ліве око (на щастя, лікарям вдалося врятувати йому зір). Із початком бойових дій на Сході України уклав контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України… Після панахиди у Кафедральному соборі святих апостолів Петра і Павла громада м. Сокаль багатокілометровою ходою провела воїна в останню путь до місцевого кладовища, де його було поховано із військовими почестями.

    • Військова служба

      Старший солдат, Старший кулеметник
      Батальйон оперативного призначення НГУ ім. Героя України генерала Сергія Кульчицького
      Загинув 9 січня 2015 р. близько 12.30 внаслідок обстрілу із засідки під час патрулювання в смт Станиця Луганська Луганської області.

    • Місце поховання

      м. Сокаль, новий міський цвинтар

    • Фото і відео

    • Україна пам'ятає

    • Спогади

      Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ять

    • Вшанування пам'яті

      • Вдячні за мужнісь
        від сокальчан
      • Від однополчанина Андрія Кобзаря (Нестора)
      • Він пішов у вічність… До Бога… Сьогодні місяць, як тебе не стало… А час мене чомусь ще не лікує, Напевне, рана у душі не заживе… Ти знаєш, як мені тебе бракує, отого погляду, що в спогадах живе… Мені дуже важко без тебе, Ромчику
      • Не стояти мені біля тебе… Не дивитися в очі ясні… Я тепер, моя люба, на небі І прийти зможу лише у сні. Ну не міг я вчинити інакше! Бо тоді, це вже був би не я, Як же вдома я міг залишитись, Коли плаче так рідна земля. Коли ворог скажений лютує, Який гірший за всяких катів, Який прапор мій рідний плюндрує І вбиває Вкраїни синів. Коли гинуть мої побратими, Захищаючи землю свою… Як же можу я осторонь бути — Коли я Україну люблю! Я зробив те, що мав я зробити. Це війна моя мила, війна! Ти скажи моїй мамі старенькій, Що загинув синок недарма. Ти скажи, що загинув за землю, По якій іще змалку ходив… За людей, за народ український, За все те, що безмежно любив! Не стояти мені біля тебе… Не дивитися в очі ясні… Я тепер, моя люба, на небі І прийти зможу лише у сні. Тепер вже в кращому місці… Чекаю зустрічі на небесах, рідний. Знаю одне — в пам'ять про Тебе, Герой, ми маємо прожити життя гідно. То не зорі падають з неба, а зірки ідуть у небеса…
        Твоя Іра
      • Пішов на схід. Та повернутись обіцяв. Я пам'ятаю, як гуртом ми проводжали Тебе в АТО. А ти сміявся та не знав, Що там, на небі, вже для тебе готували. Ти був в боях, ти бачив ворога лице, Хоче лицем його оскал навряд чи зветься, Коли попав із побратимами в кільце, Ти розумів, що битись на смерть доведеться. А мати в ніч ніяк заснути не могла, Чомусь молилась, довго-довго так молилась, Неначе сердцем поруч весь цей час була, Аж поки пташка у вікно її забилась. І в цю хвилину зрозуміла: «Вже нема Її соколика», бо то в віконце билась Його душа, мов птах, самотня та сумна, І головою мати стомлено схилилась. Мій друг — герой, загинув вчора на війні, І ми продовжувати маєм його справу, Стати на захист української землі Бо захищаєм Батьківщину та державу. Всіх до одного ми повинні пам'ятати, Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав, Щоб знала кожна вбита горем мати, Що недаремно син життя своє віддав. (Вірш Світлани Олександрової)
        Твоя Іруся

    • Публікації

      Ще не додано