Лагно Роман Іванович

Лагно Роман Іванович

Дата та місце народження: 19 липня 1977 р., с. Волиця, Сокальський район, Львівська область.

Дата та місце загибелі: 9 січня 2015 р., смт. Станиця Луганська, Луганська область.

Звання: Старший солдат резерву.

Посада: Старший кулеметник.

Підрозділ: Батальйон оперативного призначення ім. Героя України генерала Сергія Кульчицького.

Обставини загибелі: Загинув під час бою, що спалахнув близько 12:30 9 січня 2015 р. в смт Станиця Луганська, у складі підрозділу, який вирушив для виконання бойового завдання в одне із сіл, що поблизу так званої лінії розмежування, але у районі вул. 5-а лінія потрапив у вогневу засідку, влаштовану бойовиками незаконних озброєних формувань самопроголошеної «Луганської народної республіки». Під час бою також загинув підполковник міліції Роман Фурик, ще 14 однополчан дістали поранень.

Сімейний стан: Залишилися 11-річний син, батьки, брат, сестра.

Місце поховання: м. Сокаль, Львівська область (фото пам'ятника).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Він пішов у вічність... До Бога... Сьогодні місяць, як тебе не стало... А час мене чомусь ще не лікує, Напевне, рана у душі не заживе… Ти знаєш, як мені тебе бракує, Отого погляду, що в спогадах живе... Мені дуже важко без тебе, Ромчику.
Пішов на схід... Та повернутись обіцяв...
Я пам’ятаю, як гуртом ми проводжали
Тебе в АТО. А ти сміявся та не знав,
Що там, на небі, вже для тебе місце готували...

Ти був в боях, ти бачив ворога лице,
Хоче лицем його оскал навряд чи зветься,
Коли попав із побратимами в кільце,
Ти розумів, що битись на смерть доведеться.

А мати в ніч ніяк заснути не могла,
Чомусь молилась, довго-довго так молилась,
Неначе сердцем поруч весь цей час була,
Аж поки пташка у вікно її забилась.

І в цю хвилину зрозуміла:»Вже нема
Її соколика», бо то в віконце билась
Його душа, мов птах, самотня та сумна,
І головою мати стомленно схилилась.

Мій друг — герой, загинув вчора на війні,
І ми продовжувати маєм його справу,
Стати на захист української землі
Бо захищаєм Батьківщину та державу.

Всіх до одного ми повинні пам’ятати,
Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав,
Щоб знала кожна вбита горем мати,
Що не даремно син життя своє віддав...
твоя Іруся
Не стояти мені біля тебе…
Не дивитися в очі ясні…
Я тепер моя люба на небі,
І прийти зможу лише у сні.
Ну не міг я вчинити інакше!
Бо тоді, це вже був би не я,
Як же вдома я міг залишитись,
Коли плаче так рідна земля.
Коли ворог скажений лютує,
Який гірший за всяких катів,
Який прапор мій рідний плюндрує,
І вбиває Вкраїни синів.
Коли гинуть мої побратими,
Захищаючи землю свою…
Як же можу я осторонь бути –
Коли я Україну люблю!
Я зробив, те що мав я зробити –
Це війна моя мила, війна!
Ти скажи моїй мамі старенькій,
Що загинув синок не дарма.
Ти скажи, що загинув за землю,
По якій іще змалку ходив…
За людей, за народ український –
За все те, що безмежно любив!..
Не стояти мені біля тебе…
Не дивитися в очі ясні…
Я тепер моя люба на небі,
І прийти зможу лише у сні.

Тепер вже в кращому місці...

Чекаю зустрічі на небесах, рідний.
Знаю одне - в пам'ять про Тебе, Герой, ми маємо прожити життя гідно.
То не зорі падають з неба, а зірки ідуть у небеса...
Твоя Іра
Відлітають душі, відлітають ...
Їх господь на небо забирає...
Той, хто був для нас всіх наймиліший...
Там Йому, напевно, теж потрібний.
ПВідлітають душі, відлітають..
Все про нас і наші думки знають.
І коли біда в наш дім приходить...
Прилітають до вікон, птахами.
Крилами від горя затуляють...
Теплим вітром у скорботі обіймають...
Дощовими краплями цілують.
Листками опалими хвилюють.
Відлітають душі, відлітають,
а коли зустрінемось, не знають ...

Іра
від однополчанина,
Андрія Кобзаря ("Нестора")

Роман Іванович народився в селі Волиця Сокальського району, у великій інтелігентній родині, був вихований справжнім патріотом. Після закінчення школи пройшов строкову військову службу, працював на газокомпресорній станції. З перших днів Революції Гідності вирушив до столиці, був десятником 10-ї Сокальської сотні Самооборони Євромайдану. 18 лютого 2014-го під час барикадних сутичок дістав поранення в ліве око (на щастя, лікарям вдалося врятувати йому зір). Із початком бойових дій на сході України уклав контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України...

Після панахиди у кафедральному соборі святих апостолів Петра і Павла громада міста Сокаля багатокілометровою ходою провела воїна в останню путь до місцевого кладовища, де його було поховано із військовими почестями.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!