- Укр
- Англ
Литвиненко Юрій Юрійович
28 вересня 1979 – 16 грудня 2015Харківська обл. – Донецька обл.

Орден Богдана Хмельницького III ступеня

Біографія
Наталія Левченко, мама: «Народився Юрій Юрійович Литвиненко 28 вересня 1979 р. у с. Пащенівка Коломацького району Харківської області. Коли Юрі було 3 роки, загинув його батько і ми переїхали до Харкова. Вже у Харкові він закінчив школу № 63. У 1996 р. вступив і в 2001 р. із відзнакою закінчив юридичний факультет Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, упродовж 2004–2007 рр. навчався на економічному факультеті того ж вузу, здобув ступінь магістра. У 2001–2002 рр. служив у Збройних силах України. Я маю 2 листи подяки від міністра за виховання сина. Трудову діяльність розпочав у службі безпеки «Кредитпромбанку», далі працював керівником служби безпеки банку «Дніпрокредит», Земельного банку. Останнім місцем роботи був банк «Базис». У зв'язку з ліквідацією банку був звільнений, після чого добровільно пішов до військкомату і попросив призвати його на фронт. 30 січня отримав повістку, 2 лютого 2015 р. розпочалася перепідготовка на військово-юридичному факультеті Харківського юридичного національного університету ім. Ярослава Мудрого, а 13 березня відбув до місця призначення — у 17-й батальйон 57-ї бригади, що дислокувався у м. Дзержинськ Донецької області, обійняв посаду помічника комбата з правових питань, мав звання лейтенанта юстиції. Бойові побратими сина говорили, що він виконував сумлінно не лише юридичну роботу (всі воїни вчасно отримували УБД, бойові доплати, себе ніколи у списки на бойові доплати не включав, хоча часто бував на передовій лінії фронту), а й інші бойові завдання. Завжди носив із собою гранати, а в мене просив пробачення за прийняте рішення — за жодних умов у полон не здаватися. Під час виконання чергового бойового завдання потрапив під обстріл, унаслідок контузії стався обширний інфаркт, але Юра боровся за життя ще 4 год. 45 хв. Комбата в батальйоні не було, а ніхто інший йому не викликав санавіацію, щоб доправити до Харкова чи Дніпра, де його могли б урятувати. Ось так і вийшло, що о 18.30 він мені подзвонив і говорив цілком іще здоровим, а о 8.00 мені волонтер сказала, що він загинув о 0.35 16 грудня 2015 р.».Військова служба
Лейтенант, Заступник командира батальйону з правових питань17 oкремий мотопіхотний батальйон (57 окрема мотопіхотна бригада)Помер 16 грудня 2015 р. від інфаркту, спричиненого контузією, отриманою під час виконання бойового завдання поблизу м. Торецьк Донецької області.- Кладовище с. Шелестове (Коломацька ТГ, Богодухівський р-н., Харківська обл.)
Місце поховання
Фото і відео
Україна пам'ятає
Спогади
Ще не доданоВи можете поділитися історією або теплими словами, щоб вшанувати пам’ятьВшанування пам'яті
- Осиротів мій пишний світ без тебе. І день пісний, і ніч пісна. Не знаю, стежкою якою іти треба, Коли замовкла пісня і перервалася струна. Поменшала земля і небо накренилось. Зміліли ріки й висохли струмки. Мовчав мій Бог, коли йому молилась І щезли враз усі живі думки
- Навколо пустка, ні, пустеля, Нема живої ні душі, Лиш материнський крик крізь стелю Складає сину вбитому вірші. Єдиний сину мій, синочку, Пісними стали дні мої, Любові вічної віночку, Безсмертні в небі дні твої. Немає в світі більш дороги, Якою б зміг до мене йти, На рідні б стати на пороги, Утіху в серці віднайти
- Ти там, куди вже не подзвониш, Ти там, вже звідки не зовуть, Я тут, де ще кружляють хороводи, Де всім торгують і де все ще продають. Невже твоя загибель марна?! Все буде так, як все завжди було? Чи Божа правда й справа карна, Як правосуддя в Україні, загуло. 09.01.2016 р
- Чи можна звикнути до смерті, До крику, болю і плачу, Коли всі звичні грані стерті Й звучить: «Осанна», палачу? Чи можна звикнути до зради, Торгівлі рідними людьми, Коли брати – пекельні гади, Стають, як стій, на бік пітьми? Чи можна звикнути до втрат, До сліз гірких в очах дитини, Коли по наших лупить «Град», І спокою нема й краплини? Не можна довго жити на краю, Слізьми вмиватися щоранку… Так хочеться проснутися в гаю, Де син стояв за волю до останку. Де спокій свій собі знайшов, З усмішкою злетів до Бога, Попід Його святий покров, Де щезли смерть, війна, тривога
- Війна підступно вкрала в мене сина І тисячі синів забрала від родин. Палає в серці смолоскипом шина, Уже немає і не буде радісних годин… Так дивно, що навкруг радіють люди. Життя буяє, мчить своїм шляхом, Але тебе ніколи вже не буде. Уже не скажеш жартома: «Come back to home». Як я молилася, не знають люди. Це знають ночі тиша й материнський крик. Куди не глянь, твої сліди усюди, Лиш сам назавжди з простору ти зник. Прости, мій синку, що боги не чули, Як я благала, щоб вернувся ти живим, Що поряд не була, коли тебе у смерть узули… Ти в пам'яті назавжди залишаєшся живим. 09.01.2016 р
Публікації
Ще не додано