Литвинський Юрій Олексійович («Монгол»)

Литвинський Юрій Олексійович

Дата та місце народження: 3 листопада 1967 р., м. Київ.

Дата та місце загибелі: 10 серпня 2014 р., м. Іловайськ, Донецька область.

Звання: Полковник резерву (посмертно).

Посада: Заступник командира батальйону з озброєння - начальник технічної частини.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ "Донбас".

Обставини загибелі: Як повідомив командир батальйону майор резерву Семен Семенченко, група з 15 бійців, у складі якої перебував Немо, рухаючись попереду колони, виявила на мосту, через який пролягав шлях з Іловайська, ознаки мінування – підозрілі дроти. Гвардійцям вдалося запобігти підриву моста, але вони потрапили під обстріл із великокаліберних снайперських гвинтівок і кулеметів. Під час бою диверсанти були відкинуті, але полковник Юрій Бойко, підполковник резерву Юрій Літвінський і старший солдат резерву Роман Мотичак полягли, ціною свого життя забезпечивши просування батальйону та врятувавши десятки товаришів.

Сімейний стан: Залишились дружина та двоє синів.

Місце поховання: м. Київ, кладовище "Лісове" (фото пам'ятника).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.

від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки
від Берегової Катерини та Кикоть Наталії

В 1984 р. Юрій Олексійович закінчив з відзнакою середню школу, 1988-го - Харківське гвардійське вище танкове командне училище. До 1991 р. служив у Групі радянських військ у Німеччині, потім – на Далекому Сході, згодом продовжив службу у рідному Києві. У жовтні 2004 р. за вислугою років звільнився у запас Збройних Сил України з посади заступника командира рухомого командного пункту Генерального штабу ЗСУ. Займався підприємництвом, захоплювався садівництвом на власній дачі. Наприкінці 2013-го Юрій Олексійович одним із перших прийшов на Євромайдан, очоливши взвод 8-ї «афганської» сотні самооборони, був активним учасником подій Революції Гідності. У ніч на 20 лютого на вулиці Інститутській дістав вогнепальне поранення – шріт, що засів під ключицею, йому так і не встигли видалити.

Підлікувався у здравниці «Солоний Лиман», що на Дніпропетровщині, а вже у травні став до лав батальйону НГУ «Донбас», обійнявши посаду заступника командира батальйону з озброєння - начальника технічної частини. За свідченням бійців «Донбасу», Юрію Олексійовичу належить чимала заслуга у справі організації забезпечення підрозділу технікою та озброєнням. Беручи участь в АТО з 17 липня, підполковник резерву Литвинський зробив чималий внесок у планування й проведення операцій, зокрема, щодо звільнення міста Попасної.

Литвинський Юрій Олексійович

Ім’я Юрія Литвинського присвоєно танковій роті 46-го окремого батальону спеціального призначення ЗСУ «Донбас-Україна», одну з бойових машин якої названо його позивним - "Монгол".

У листопаді 2015 р. наказом командувача Національної гвардії України підполковнику резерву Юрію Литвинському присвоєно військове звання "полковник резерву" (посмертно). Його погони було вручено молодшому сину Павлу, студенту третього курсу Національного авіаційного університету, який з вересня 2015-го проходить навчання на військовій кафедрі НАУ.