Марунчак Андрій Мирославович

Марунчак Андрій Мирославович

Дата та місце народження: 3 жовтня 1966 р., м. Жидачів, Львівська область.

Дата та місце загибелі: 13 серпня 2014 р., смт. Новосвітлівка, Краснодонський район, Луганська область.

Звання: Сержант.

Посада: Стрілець-помічник гранатометника.

Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони "Айдар".

Обставини загибелі: Загинув 13 серпня 2014 року під час звільнення смт. Новосвітлівка, Луганської області.

Сімейний стан: Залишились дружина Оксана, донька, син та брат Петро, який нині воює в АТО.

Місце поховання: м. Новий Розділ, Львівська область.

Указом Президента України № 660/2014 від 21 серпня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу", нагороджений орденом «За мужність» I ступеня (посмертно).

Народний Герой України

Указом № 9 від 19 вересня 2015 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

Світла пам'ять воїну України
від Олександра

Пліч-о-пліч з Олегом Міхнюком на Євромайдані, а згодом в «Айдарі» відстоював цілісність України «афганець» Андрій Мирославович Марунчак зі Львівщини. Термін його служби в Афганістані припав на 1985 – 1986 роки. Сержант, радист 1996-го окремого радіотехнічного батальйону ППО. Повернувся із трьома пораненнями та контузією, однак своїми спогадами про пережите ні з ким не ділився. Був представлений до нагороди, яку так і не отримав. Щоб дізнатися, яким бійцем був Андрій, вдалося розшукати його командира, який нині проживає у Фастові на Київщині. З його слів, Андрій був гарний солдат, надійний, справедливий і сміливий. Таким він був і в житті. Після демобілізації вступив до Львівського державного університету імені Івана Франка. Після першого курсу, щоб допомагати родині, змушений був залишити навчання. Одружився, виховував доньку та сина. У рідному селі збудував хату, знайшов себе в будівництві. Нині по різних областях України є не один десяток осель, збудованих Андрієм і його братом Петром. Проте спокійне життя було не для Андрія. Не міг мовчати, коли зневажали людську гідність: брав участь у Помаранчевій революції, у Податковому майдані, захищав права «афганців» і чорнобильців. З першого до останнього дня був учасником Революції Гідності на Євромайдані, де отримав ще одну контузію. Після початку війни на Сході України разом із Петром подався до зони проведення АТО, став бійцем 8-ї «афганської» сотні 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Поїхали туди вчити 20-річних солдат-«дітей», як розумно воювати, щоб не було марних смертей. Рідним чоловіки сказали, що перебувають на заробітках в Золотоноші.

13 серпня 2014 року бійці «Айдару», серед яких були і брати Марунчаки, отримали завдання: звільнити від бойовиків село Новосвітлівку в Краснодонському районі. Щоб закріпитися на позиціях, «айдарівці» очікували на підкріплення з боку Краснодону, аж раптом почули гуркіт техніки, що наближалася з боку станиці Луганської. Андрій разом із товаришем вирушив назустріч. Та виявилося, що це були ворожи танки, з яких відкрили вогонь. Стікаючи кров’ю, Марунчак устиг вихопити гранату й кинути у в танк. Унаслідок вибуху в бойовій машині здетонували боєприпаси і Т-72 розірвало на шматки. А тим часом наш танкіст знешкодив інші танки противника. Палаюча техніка заблокувала проїзд. Піхота сепаратистів була знищена, і решта ворожої бронетехніки дала задній хід. Якби не Андрій, той російський танк вистрелив би першим, і все могло б закінчитися для підрозділу набагато гірше.