Менюк Станіслав Петрович

Менюк Станіслав Петрович

Дата та місце народження: 9 лютого 1991 р., м. Гайсин, Вінницька область.

Дата та місце загибелі: 27 липня 2014 р., м. Лутугине, Луганська область (48°24'34.9"N 39°13'14.7"E).

Звання: Солдат.

Посада: Санітарний інструктор.

Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони "Айдар".

Обставини загибелі: Загинув 27 липня 2014 р. під час бою на залізно-дорожному переїзді в м. Лутугине, Луганська область. Разом з Станіславом загинули підполковник С. Коврига, старший лейтенант І. Римар, старший сержант С. Шостак, старший солдат І. Куліш, солдат М. Личак, солдат А. Алієв, солдат О. Квач, солдат М. Вербовий, солдат О. Давидчук, солдат В. Бойко, солдат І. Василаш та лейтенант М. Куценко.

Сімейний стан: Залишились батьки (мати - військовослужбовець батальйону "Айдар") та старший брат.

Місце поховання: м. Гайсин, Вінницька область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

Чемпіон Вінницької області з армрестлінгу 2013 року. Виступав за армрестлінг клуб "Спартак" Вінниця. Організував перший відкритий турнір з армрестлінгу в м.Гайсин у 2012 році. Активний учасник Майдану.

Людмила Анатоліївна Менюк, мати: "У сина було 4 міжхребетні грижі, але це лише стимулювало його активно займатися спортом. Коли почалася війна, усі чоловіки моєї сім'ї пішли у військкомат. Я намагалася відмовити сина, щоб він залишився вдома, займався волонтерською діяльністю.На що він відповів: "Збери всі мої медалі і викинь у смітник, бо колись мої діти запитають, чому ти, тату - такий сильний - сидів вдома, а не захищав країну?..." Коли його проводжала на фронт, було передчуття, що він не повернеться...Не могла на сина надивитися, але стримувати його теж було марно. Він на прощання лише сказав: "Вибач, мамо, люблю Батьківщину більше, ніж сім'ю..."