Міхнюк Олег Іванович

Міхнюк Олег Іванович

Дата та місце народження: 27 жовтня 1965 р., смт. Мала Дівиця, Прилуцький район, Чернігівська область.

Дата та місце загибелі: 20 серпня 2014 р., смт. Новосвітлівка, Краснодонський район, Луганська область.

Звання: Старший сержант.

Посада: Сержант з МТЗ.

Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони "Айдар".

Обставини загибелі: Загинув 20 серпня 2014 р. внаслідок мінометного обстрілу позицій підрозділу біля смт. Новосвітлівка, Краснодонський район, Луганської області.

Місце поховання: м. Київ, Лук'янівське військове кладовище, діл. № 4, р. 1а, м. 4 (фото пам'ятника, 50°28'09.9"N 30°27'10.0"E).

Указом Президента України № 660/2014 від 21 серпня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу", нагороджений орденом «За мужність» I ступеня (посмертно).

Герой України

Указом Президента України № 494/2015 від 21 серпня 2015 року, "за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі , присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

від Кульбач Сергія та Хусаїнова Романа 3 роки з дня загибелі
від Берегової Наталії

Повний кавалер ордена «За мужність». Нагороджений двома орденами «Червоної Зірки» і медаллю «За відвагу», медаллю "Захіснику Вітчизни". Один з ініціаторів і засновників Української спілки ветеранів Афганістану (УСВА), був заступником голови УСВА з питань медико-соціальної реабілітації ветеранів та військово-патріотичного виховання молоді. З перших днів брав активну участь у Революції Гідності, сотник 8-ї «афганської» сотні Самооборони Майдану.

Володимир Сакун про загибель О.Міхнюка: "Я останній, хто бачив Олега живим. Це було 20 серпня. Рано-вранці Міхнюк поставив завдання: «Виходимо й займаємо ту висоту, де на нас була зроблена засідка». Сєпарів ми не знайшли, але виявили гарно обладнані позиції, побудовані чітко за уставом, а також коробки російських військових сухпайків. Пішли далі в бік Станиці Луганської. Там за допомогою маленького «іграшкового» дрона ми виявили шість танків. Особисто я шукав висотку, де можна було б спіймати бодай якийсь зв’язок: кортіло зателефонувати додому та сказати рідним, що живий. На одній із висоток справді запрацював телефон: надійшла sms «приветствуем в России». Це було 20 серпня о 15:22. Ця sms досі в моїй мобілці — на пам’ять.

Ми повернулися до Новосвітлівки, там застали одного бійця — Рижого. Він випросив у Міхнюка трофейну снайперську гвинтівку та вистрілив просто за нашою хатою 10 патронів підряд. Сєпари засікли й відкрили мінометний вогонь. Одна міна лягла далеченько, друга ближче, третя зовсім близько, тим часом Міхнюк почав заганяти всіх у льох. Я забіг останнім, Олег переді мною. Зачинилися, але тут Міхнюк почав мене виштовхувати: «У мене там автомат залишився!». Почав рватися нагору, вискочили, Олег мене відштовхнув. Чую: шалений шелест міни, я відскочив убік за стіну, сильний вибух 120-ки…

Коли обстріл скінчився, ми побачили Олега неподалік дерева з автоматом. Розрив стався поруч, рани були несумісні з життям. Ми були такими приголомшеними, що, коли відправляли тіло Міхнюка, забули витягнути з його кишені ключі від мікроавтобуса. Так він і залишився в Новосвітлівці"