Микитюк Микола Петрович

Микитюк Микола Петрович

Дата та місце народження: 12 травня 1992 р., м. Ізяслав, Хмельницька область.

Дата та місце загибелі: 6 лютого 2015 р., с. Рідкодуб, Шахтарський район, Донецька область.

Звання: Лейтенант.

Посада: Командир взводу.

Підрозділ: 30-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 6 лютого 2015 р. в районі Дебальцеве під час артилерійського обстрілу поблизу селища Рідкодуб (Шахтарський район).

Сімейний стан: Залишились батьки.

Місце поховання: м. Ізяслав, Хмельницька область, Алея Почесних поховань (фото пам'ятника).

Орден Богдана Хмельницького III ступеня

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Народний Герой України

Указом № 18 від 24 липня 2016 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

У 2014 році закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Управління діями підрозділів механізованих військ».

«Я - ОФІЦЕР І МАЮ БУТИ ТАМ, ДЕ МОЇ ХЛОПЦІ ВОЮЮТЬ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ. ЦЕ НЕ АТО, А ВІЙНА УКРАЇНИ ПРОТИ АГРЕСОРА – РОСІЇ!»

Він був надзвичайно допитливим курсантом, який дійсно прагнув опанувати обраний фах. Уважний на заняттях, він легко засвоював нову інформацію. І практичні заняття давалися легко. В полі діяв впевнено, вірно приймав рішення за обстановкою, що склалася.

Він ніколи не конфліктував з товаришами, мав дружні та рівні стосунки з усіма одногрупниками. Тому й поважали Миколу не лише курсанти, але й викладачі, офіцери.

Так про курсанта Микитюка Миколу Петровича відкликаються викладачі та командування Національної академії Сухопутних військ ім. П. Сагайдачного.

21 червня 2014 року він закінчив даний навчальний заклад, а вже 23-го – прийняв під командування 3 механізований взвод 8 роти 30 окремої механізованої бригади. І рівно через місяць зовсім молодий хлопчина вів свій підрозділ в бій. Жодного разу за все гаряче літо він не відступив від своїх правильних чоловічих принців та пройшов найгарячіші точки «Рейду».

У жовтні отримав свою першу відпустку. Тоді ж відвідав школу, де всі любили та поважали Колю за його доброту поєднану з неабиякою мужністю, сором’язливість за якою стояла харизматична та розумна особистість. «Я ОФІЦЕР І МАЮ БУТИ ТАМ, ДЕ МОЇ ХЛОПЦІ ВОЮЮТЬ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ. ЦЕ НЕ АТО, А ВІЙНА УКРАЇНИ ПРОТИ АГРЕСОРА – РОСІЇ!» - відповів хлопчина, коли йому запропонували служити на мирній території.

У зв’язку зі складною ситуацією на Донецькому напрямку Миколин підрозділ відправляють для підтримки наших в район н.п. Піски, звідки за задумом керівництва ударна група повинна була входити в ДАП. Проте, через загрозу прориву російських військ на Артемівському напрямку, командування 30 ОМБр отримує наказ здійснити марш в заданому напрямку. Перепочивши кілька годин поблизу Бахмута, зведений підрозділ 1 роти та танкового взводу вирушили в напрямку Дебальцеве, де під шквальним вогнем російської артилерії посилили позиції 128 бригади в на перехресті доріг Рідкодуб-Дебальцеве-Чорнухіне, блок-пост «Балу».

Одразу ж по приїзду командир взводу оцінив обстановку та якісно організував оборону на даному напрямку. Тими днями було важко всім. Ніби острівки на карті з’являлись оточені ворогом населені пункти. Невеличке, але важливе залізничною станцією селище Рідкодуб було одним з них. Провізії та боєприпасів не вистачало бійцям 128 бригади, тому лейтенант Микитюк неодноразово організовував доставки боєприпасів на позицію та евакуацію поранених, адже обстріли були настільки щільними що не кожен міг зважитися на подібні вчинки. З 4 на 5 лютого вночі разом з механіком-водієм солдатом Черевко він тричі проривався в селище та вивозив поранених, те саме двічі робив зранку. Кілька разів його машина потрапляла під масований обстріл противника, проте це не зупиняло його допомагати іншим.

На «Балу» були офіцері різних рангів, втім в найгарячіші години бою обороною керував саме наш лейтенант. Вдень велися такі відчайдушні бої, що навіть перекусити не було змоги, а туалетом був порожній цинк в окопі. Орки лізли по кілька разів на добу як вдень, так і вночі. Техніка не витримувала постійного навантаження, виходила з ладу. Здобуті в академії знання не один раз ставали внагоді коли за лічені хвилини доводилося визначати причину несправності озброєння БМП-2, які призводили до затримок при стрільбі. Тому неодноразово і вночі і під обстрілами усував затримки, а інколи ремонтував гармати бойових машин як свого підрозділу, так і підрозділу 128 бригади.

6 лютого лейтенант Микитюк зі своїм зведеним підрозділом відбили чергову атаку противника, одразу ж після відбиття ворога слідував масований мінометний обстріл. Потім знову ворожий наступ за підтримки танків Т-72, і знову ВОП вистояв. Після невдалої спроби ворогом захопити вдруге «опорнік» знову була задіяна ворожа артилерія. Командир взводу завжди турбувався та переживав за підлеглих, тому спостерігачем вкотре був сам. Снаряд впав прямо біля укриття хлопців, по радіостанції наш командир запитав ситуацію. «Всі живі!» - відповіли там. Наступний снаряд розірвався поряд з командиром. По радіостанції прозвучало: «ЛЕЙТЕНАНТ ЗАГИНУВ».

«Без нього на посту стало страшніше та пусто, почували себе вже на так впевнено…» - зізналися пізніше його старші бойові побратими.

ПАМ'ЯТЬ ПРО НАРОДНОГО ГЕРОЯ УКРАЇНИ МИКИТЮКА МИКОЛУ ПЕТРОВИЧА ТА СПРАВЖНЬОГО ОФІЦЕРА ЗСУ НАЗАВЖДИ В НАШИХ СЕРЦЯХ!

Рішенням сімнадцятої сесії Ізяславської міської ради сьомого скликання від 11 листопада 2016 року № 4 «Про присвоєння вулицям та провулкам м. Ізяслав імен загиблих учасників антитерористичної операції (АТО)» вулиці Жовтневій присвоєно ім’я Миколи Микитюка.