Мінченко Олександр Степанович ("Аватар")

Мінченко Олександр Степанович

Дата та місце народження: 13 листопада 1980 р., с. Полянівка, Мелітопольський район, Запорізька область.

Дата та місце загибелі: 21 січня 2017 р., м. Маріуполь, Донецька область.

Звання: Старший сержант.

Посада: Командир взводу.

Підрозділ: 23-й окремий мотопіхотний батальйон (56-а окрема мотопіхотна бригада).

Обставини загибелі: Загинув 21 січня 2017 р. внаслідок ДТП в районі м. Маріуполь.

Сімейний стан: Залишилась дружина та син.

Місце поховання: с. Полянівка, Мелітопольський район, Запорізька область.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 9, ряд 5, місце 20.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 622/2015 від 3 листопада 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі ", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Нагороджений відзнакою "За оборону Маріуполя" (посмертно).

Нагороджений почесним знаком "Маріуполь. Відстояли - Перемогли" (посмертно).

Олександр Мінченко народився в селі Полянівка Мелітопольського району. Закінчив сільську школу. Після строкової армійської служби повернувся в своє село, одружився. До війни працював водієм, виховував з дружиною сина.

Коли відбулася окупація Криму російськими військами, він вирішив стати на захист Батьківщини і після майже п'ятнадцятирічної перерви знову вдягнути однострій. Зарахований солдатом у новостворений 23-й батальйон територіальної оборони Запорізької області «Хортиця», старший навідник гранатометного взводу.

У складі батальйону Олександр пройшов нелегкий бойовий шлях від солдата до старшого сержанта, визволяв від проросійських найманців населені пункти Донбасу, обороняв підступи до Маріуполя.

В березні 2015 року зі своїм підрозділом повернувся із зони бойових дій до Запоріжжя. На нього чекала демобілізація, але він вирішив продовжити військову службу за контрактом.

3 листопада 2015 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Ризикуючи життям, з боєм прорвався до бойових побратимів, які потрапили в оточення бойовиків, та вивів їх у небезпечне місце. Свій орден він отримав на передовій, поблизу села Гнутове. На той час Олександр вже отримав сержантське звання, був заступником командира взводу.