Москаленко Антон Якович ("Дізіль")

Москаленко Антон Якович

Дата та місце народження: 19 січня 1991 р., м. Жмеринка, Вінницька область.

Дата та місце загибелі: 21 серпня 2014 р., с. Маркине, Новоазовський район, Донецька область.

Звання: Старший солдат.

Посада: Старший стрілець.

Підрозділ: 9-й батальйон територіальної оборони.

Обставини загибелі: Загинув 21 серпня 2014 р. внаслідок обстрілу блокпосту в районі с. Маркине, Новоазовський район, Донецька область.

Місце поховання: м. Жмеринка, Вінницька область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Працював слюсарем Локомотивного депо Жмеринка.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Перша вчителька Антонюк Тамара Василівна: "Антон був дуже симпатичний і світлим хлопчиком, завжди мав охайний вигляд, дуже дбайливо ставився до своїх речей. Мав здібності до навчання, але ніколи цим не хизувався. Він був різний і слухняний і пустотливий, спокійний і веселий, зрівноважений і активний. Ще з малечку у початкових класах було видно, що в нього дуже гарне почуття гумору і ще тоді виявлялася риса характеру лідера, він ніколи не був сам навколо нього завжди були друзі. Він був вдячний і ввічливий. Коли вітався і казав " Добрий день" низько схиляв голову. Таким він буде в нашій пам'яті.

Гуменюк Олег Михайлович, позивний "Янгол" боєць 9-го БТрО: "Мої спогади про "Дізіля", які живуть і будуть жити у моєму серці та уяві. З "Дізілем" я познайомився під час навчань в період тренувальних завдань. "Дізіль" прагнув до досконалення сучасного бою та проявляв свій вольовий характер. Після навчань наш батальйон перекинули на захист кордону в Донецьку область м. Новоазовськ. Прибувши на місце нас розпреділили на підрозділи. Один із підрозділів, в якому знаходився я та "Дізіль" отримали завдання дислокації на заставі. Завдання цієї застави було спостерігати та контролювати відведену нам лінію кордону. За невеликий період виконання бойових завдань наш підрозділ став сімєю, а ми один одному братами. Тому що тільки брат може відчувати душею та врятувати іншого брата навіть ризикуючи своїм життям. У вільний час коли ми збиралися на сімейні збори "Дізіль" прислухався до порад щодо виконання бойового завдання, а також сам вносив пропозиції. "Дізіль" був життєрадісною людиною, прагнув миру. Миру в Україні та розумів що від нього багато що залежить. На запитання "Чому ти тут?" Він відповідав: "Ніхто не захистить мою сім'ю так, як це зроблю я."

Приблизно за дві неділі до 21-го серпня сталося так що ми разом змогли поїхати у відпустку, як виявилось ми жили в одному місті та навчалися в одній школі, хоча не були знайомі у мирному житті. Коли Антон купив білети на автобус в його очах я бачив радість, тому що це мабуть найважливіший білет в житті тому що це був білет додому. Коли ми їхали у автобусі додому майже не розмовляли, тому що кожен із нас уявляв зустріч із рідними та коханими людьми. Ми дуже хотіли спати. Під час зупинок "Дізіль" дзвонив бойовим товаришам щоб переконатися що у них все гаразд. Усмішка та відповідальність це головна черта його характеру. Під час відпустки при наших зустрічах він був завжди радісний, тому що в цей час він був вдома, а поруч була його дівчина. Останній день відпустки був найважчим біля потягу "Дізіль" віддав мені білети, але нажаль його білет був в одну сторону. Проводжали його рідні та кохана дівчина. Коли ми сіли у вагон на його обличчі я побачив чоловічу скупу сльозу. Прибувши на заставу "Дізіль" ділився з усіма враженнями та емоціями про відпустку його емоційний стан підбадьорив усіх хлопців.

20.08.2014 - під час розподілу бойових завдань нам повідомили, що 21.08.2014 о 8.00 ранку ми заступаємо на спостережний пункт "Вишка". В ранці 21 серпня він розповів мені що йому приснився поганий сон, для того щоб його заспокоїти та підбадьорити, я сказав йому що це на погоду мабуть буде дощ, але тривога мене теж все більше і більше притягувала. На той момент я не розумів чому "Дізіль" розпочав зі мною говорити відверто та відкрито. Він розповів мені про свої мрії одна з них це одружитися, поміняти машину та довести до ладу дачний будинок разом з братом та батьками. Та більше за все мріяв про мир, щоб закінчилася війна та всі повернутися живими. Заключною фразою були такі слова: "Ти знаєш, Янгол, я не боюсь помирати, тому що це війна". Після цієї фрази минуло приблизно десять хвилин і в наш спостережний пункт "Вишка" влучила ворожа ракета, це все відбулося 21.08.2014. За декілька секунд до того, як влучила ракета відстань між мною та ним була один крок, але відстань в один крок обірвала його життя. Після вибуху коли я ледь-ледь відкрив очі в стовбурі пилу вогню і диму я побачив тіло "Дізіля" відстань між нами на землі не змінилась. Я не знаю чому я вижив, можливо мене врятував мій позивний "Янгол", але з часом я зрозумів для того я вижив, щоб розповісти про мого найкращого побратима "Дізіля", які живуть та будуть жити у моєму серці та уяві."