Мушта Максим Олександрович

Мушта Максим Олександрович

Дата та місце народження: 22 липня 1989 р., с. Ковалівка, Немирівський район, Вінницька область.

Дата та місце загибелі: 17 серпня 2014 р., м. Ясинувата, Донецька область.

Звання: Прапорщик (посмертно).

Посада: Старший інструктор (кулеметник БТР).

Підрозділ: Полк спеціального призначення "Ягуар", Західне ОТО НГУ.

Обставини загибелі: Під час звільнення від терористів міста Ясинуватої (Донецька область) 17 серпня 2014 р. бронетранспортер БТР-4Е, що підтримував дії загону спеціального призначення НГУ "Омега", поблизу будівлі міської адміністрації потрапив під потужний мінометно-артилерійський обстріл. Снаряд гаубиці влучив у бойову машину, внаслідок чого Максим дістав смертельних поранень, ще два члени екіпажу дістали тяжкі контузії.

Сімейний стан: Залишились дружина та 1,5-річний син.

Місце поховання: с. Ковалівка, Немирівський район, Вінницька область, Кладовище «Блідки» (фото пам'ятника).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Максим Мушта народився в селі Ковалівка 22 липня 1989 року. Зростав у щасливій сім'ї поряд з добрими і люблячими батьками - Олександром Миколайовичем та Оленою Іванівною. Максим був веселим і життєрадісним хлопчиком.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Відвідував дитячий садок "Дзвіночок". Всі працівники дитсадка згадують Максима завжди усміхненим і сором'язливим. Він не вмів ображати ровесників і завжди був слухняним. Любив розповідати вірші, співати пісні, малювати і займатися ліпленням. "Діти дуже різняться між собою, потребують уваги та піклування. Проте наш Максим був не таким… Він був добрим, вихованим, порядним і чуйним". Такими словами характеризує Максима його однокласниця. Так його виховували батьки: розумним, роботящим та терплячим. Йому передалися мудрість батька і доброта матері. Він виріс достойним сином.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

У 1996 році Максим пішов до першого класу Ковалівської середньої школи. Взявшись за руки, мама, тато і молодший брат Роман поспішали на свято. "На уроках був активним, старанно виконував домашні завдання. Максим був співчутливим, добрим, відвертим і самостійним. Відповідальним, спокійним і завжди охайним. Беріг свої речі. Дружив з усіма однокласниками. Максим був уважним до дівчат та старших людей. Для мене він був прикладом ідеального учня. Любив куховарити, навіть випікав паски". Так характеризує Максима однокласниця Софія.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

"Серце стискається від болю і рветься від несправедливості, горя і біди. А душа… душа не може змиритися зі страшною дійсністю. Не може повірити, що його вже немає серед живих", - такими словами розпочинає свою розповідь - спомин про Максима його перша вчителька Олена Валентинівна. "Цей біль безжально пошматував серця матері й батька, залишив страшну рану у душі дружини, позбавив батьківської любові та турботи маленького синочка Дмитрика. Спекотний серпневий день. Здавалося, що зупинився час, завмер у скорботі світ.. Сльози… сльози…сльози. Плакали всі. Саме цього дня Ковалівка прощалася зі славним односельчанином Максимом Олександровичем Муштою. Як це cтрашно і пекуче боляче, коли прощаєшся з близькою прекрасною людиною, що могла ще стільки в житті досягти, зробити, побачити і створити. Неймовірно важко передати словами відчуття, які охопили мене. Перед очима постає образ білявого худорлявого хлопчика завжди усміхненого. Максим зростав у сім'ї, де шанували працю, любили, поважали та підтримували один одного. Діти Максим та Роман зверталися до батьків на Ви, як заведено було здавна в українських родинах. Максим з дитинства був привчений відповідально ставитись до будь-якої роботи. Ще в 1 класі він вирізнявся старанністю в роботі, уважністю. Його зошити були найкращими, з акуратно виведеними літерами, ніби з рядочків пропису. Він старався гарно вчитися, бути найкращим для того, щоб зробити приємне, порадувати маму. Адже це було для нього дуже важливим і цінним. Максим любив майструвати та виготовляти різні вироби на уроках трудового навчання. Його роботи вирізнялися оригінальністю і акуратністю. Пригадую, як він радів перемогою в конкурсі власних виробів, коли виготовив "акваріум" із рибками. І це не тому, що хотів усіх перемогти, а тому, що цій перемозі зрадіє мама. Ще в початковій школі Максим виділявся великою працелюбністю і готовністю прийти на допомогу. Він завжди був спокійним, врівноваженим, уважний до інших дітей, чуйний і небайдужий до чужої біди, готовий в будь-який час прийти на допомогу. Однокласники його любили і поважали, бо він ніколи не ображав, а навпаки старався примирити тих, хто посварився. Максим був дуже доброю дитиною. Його неможливо було не любити. Адже він любив усіх. На обличчі завжди була посмішка, а очі світились добром і спокоєм."

Такими ж добрими словами згадує Максима, його класний керівник Марія Валентинівна. "У мене завжди перед очима його білий чубчик і усміхнене обличчя. Він був доброю дитиною, ніколи мухи не зобидить. Дуже любив відверто поспілкуватись, дивлячись співрозмовнику прямо в очі. Ця риса і притягувала до нього друзів. Був життєрадісним, у всьому першим. Після закінчення 9-го класу в 2005 році Максим вступив до Вінницького кооперативного коледжу. 19-річний Максим розпочав військову службу одразу контрактником у 2008 році після закінчення Вінницького коледжу. Першим з класу одружився. У Максима і його дружини Ольги народився син Дмитрик.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Це була велика радість для всієї родини. Маленьким Дмитриком тішились бабуся і дідусь, менший брат Роман.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

22 липня 2014р. Максим відсвяткував своє 25 - річчя. Щасливі діти, щасливі батьки. Але чорне крило війни, що триває на Сході торкнулось цієї сім'ї. Старший інструктор-кулеметник БТР роти оперативного призначення на бронетранспортерах спецпідрозділу "Ягуар" Національної гвардії, військової частини 3028 (Калинівка) старшина військової служби за контрактом Максим Мушта загинув на полі бою. Мовчазний та сумлінний Максим завжди з величезною відповідальністю ставився до виконання завдань на службі, так відгукувалися про нього командир роти Андрій Вовк та командир частини Іван Миропольський. 17 серпня 2014р. під час звільнення від терористів міста Ясинувата (Донецька область) гвардійці потрапили під ракетно-артилерійський обстріл. Снаряд пробив броню БТРа, Максим загинув від отриманих поранень. Екіпаж підбитого БТРу намагався привести до тями товариша, але отримані травми виявилися несумісні з життям. Ще напередодні ввечері Максим зателефонував батькам, сказав, що у нього все добре, пообіцяв, що подзвонить вранці. А о пів на дев'яту вечора його не стало.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

20 серпня Ковалівка попрощалася з Максимом Муштою. Це вже 34-а втрата Вінничини у війні, яку веде проти нас російська держава і покидьки, що зрадили нашу країну. За козацьким девізом, нема нічого кращого, як віддати життя за Батьківщину. Герої не вмирають! Кажуть, Бог забирає до себе найкращих. Так, наш Максим був найкращим. Був найкращим сином, чоловіком, другом, учнем, людиною. Смерть безжально забрала його у нас. Вічна пам'ять герою!