Остапенко Владислав Станіславович ("Остап")

Остапенко Владислав Станіславович

Дата та місце народження: 15 листопада 1963 р., м. Нікополь, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 17 січня 2015 р., Донецький аеропорт.

Звання: Солдат.

Посада:

Підрозділ: 93-я окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 17 січня 2015 р. у бою з російськими збройними формуваннями у новому терміналі Донецького аеропорту.

Сімейний стан: Залишилися дружина та донька.

Місце поховання: м. Нікополь, Дніпропетровська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, "за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Piasetskyi Vitalii: "Хлопці з 93-ї, для нас не обстріляних були як "боги війни". Ми на посту "Ромео". Вони тримали "Калітку".

-Шо ви мєчєтесь зі своїми тепловізорами? Ви слухайте. Тут єслі хтось полізе, за кілометр чутно буде. А якщо вже щось почуєте,тоді вже продивляйтесь в тепляк.

А потім пішла жара. Ми втискались в бетон, від вибухів гранат. Потім совали барикади, щоб якось прикритись від уламків. Єдиний хто не пробував злитись з підлогою, це кремезний дядько в розстібнутому броніку. Таким я його запам"ятав. Навіть в самий накал бою, він лише присідав і далі гасив по дірах в стелі. Відлякуючу тарганів, які крили нас гранатами.

Я дивився і повторював те саме. Навіть, якийсь азарт бою з 'явився.

А потім він впав. Це вперше я побачив, як помирає людина. Ми витягнули, Псих ще пробував щось зробити, але все марно. Всі моменти, кров на моїй куртці, важкість тіла. Ті кілька десятків метрів, які ми з Славіком Гав'янцем його тягнули, це назавжди в пам'яті. Я довго думав. Хто це? Можливо десь живуть рідні, які хочуть знати як це сталось. Знайшлися і я розповів.

Це Владислав Остапенко і сьогодні йому випонилося б 55. Але, він не сказав, що то не його війна. Що хай діти можновладців воюють, а я почекаю, коли до мене додому прийдуть.

Він зробив все що міг і навіть більше.

Пам'ятайте про нього і про всіх. Що вони зробили, щоб всі ми жили звичним життям у звичному ритмі."