Петрівський Степан Петрович

Петрівський Степан Петрович

Дата та місце народження: 20 червня 1992 р., с. Сушиця, Старосамбірський район, Львівська область.

Дата та місце загибелі: 24 серпня 2014 р., смт. Георгіївка, Лутугинський район, Луганська область.

Звання: Рядовий міліції.

Посада: Міліціонер.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Шторм".

Обставини загибелі: Загинув близько 13.00 24 серпня 2014 р. під час несення служби на блокпосту на підступах до смт. Георгіївки внаслідок потужного артилерійського обстрілу.

Місце поховання: с. Сушиця, Старосамбірський район, Львівська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 747/2014 від 29 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

От Одессы-Мамы

2009 року Степан разом із братом-близнюком Іваном вступив на геологічний факультет Львівського національного університету, з наступного року вони разом пройшли строкову військову службу в лавах 80-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. Він мріяв здобути вищу освіту й створити власну родину. Староста групи Наталія Олійник згадувала: «Степан був надзвичайно добрим, позитивним, вихованим хлопцем… Його любили всі. У ньому поєднувалась чоловіча сила, мужність, простота й навіть якась ота дитяча наївність. А ще він був відповідальним. І, як старший брат – а він у двійні старший, – брав на себе відповідальність і за Івана. Усе встигав: і вчитись, і працювати, і кохати…».

У травні 2014 р. вступив до лав БПСМОП "Шторм", але, оберігаючи матір, не розповідав рідним, що воює на Луганщині. Напередодні загибелі, приїхавши додому у відпустку, він встиг скласти державні іспити, отримавши диплом бакалавра й вступивши на шостий курс ЛНУ. В останньому його записі на сторінці в соціальній мережі йдеться: «Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде. Це не означає, що завтра з’являться золоті гори. Треба бути терплячим, але істину золотих слів для нинішнього покоління закривають ці золоті гори…». Одеські активісти, які супроводжували труну з тілом Степана до рідного села Сушиці, були вражені побаченим 27 серпня на Львівщині: незважаючи на зливу, односельці вшанували героя-земляка «живим коридором», стоячи навколішки із запаленими свічками й лампадками…