Піддубний Віталій Володимирович («Сват»)

Піддубний Віталій Володимирович

Дата та місце народження: 4 жовтня 1977 р., с. Миропілля, Краснопільський район, Сумська область.

Дата та місце загибелі: 26 липня 2014 р., м. Лисичанськ, Луганська область.

Звання: Молодший сержант резерву.

Посада: Стрілець.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ "Донбас".

Обставини загибелі: Загинув під час перевезення з Артемівська продуктів для взводу. Машина була обстріляна з кулемета з засідки під Лисичанськом.

Сімейний стан: Залишились дружина, донька 3,5 років та старший син.

Місце поховання: с. Миропілля, Краснопільський район, Сумська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений Почесним орденом м. Бердянськ (посмертно).

від Вікторії, Антоніни Тимофіївни, інших мешканців Лисичанська за звільнення Лисичанська в липні 2014 року.
Вічна память героям, уклін!
Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.

від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки

Уродженець села Миропілля Краснопільського району Сумщини, Віталій Володимирович жив із родиною у місті Бердянську Запорізької області, працював будівельником, виховував сина та трирічну донечку.

Після анексії Криму та загострення обстановки на Сході країни Віталій приєднався до міського громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону «Громадська варта – Самооборона» – понад 500 активістів, чоловіків та жінок, які зробили чималий внесок у запобігання провокаціям сепаратистів і підтримання спокою у Бердянську. А згодом він вирішив стати на захист держави зі зброєю в руках і разом із групою земляків вступив до батальйону Нацгвардії «Донбас». Його друг, «самооборонівець» Михайло Бахтєєв, згадує: «Ми разом с ним записувалися до «Самооборони», натягували намети, створювали блокпости. А після цього він сказав: «Гаразд, тут усе зроблено – треба їхати «ТУДИ»… Він передчував, що не повернеться, говорив мені про це, але поїхав – щоб захищати Батьківщину…».

«Добрий, чуйний, завжди і всюди перший… Справжній патріот… Шалено любив дітей і дружину, нудьгував за ними… Спритний, життєрадісний хлопець, оптиміст, який всіх завжди заспокоював, казав, що все буде добре…», – таким запам’ятався Віталій Піддубний його бойовим побратимам із «Донбасу».

Близько 13.00 26 липня, під час виконання завдання із доставки продовольства для свого взводу з Артемівська в Лисичанськ, автомобіль, на якому разом із трьома товаришами їхав Віталій, потрапив у ворожу засідку – кулеметна черга обірвала його життя…

Вже зранку наступного дня біля штабу бердянської Самооборони відкрили «Стіну Пам’яті» Віталія Піддубного. Люди несли сюди квіти та лампадки, а також пожертви для родини загиблого героя (протягом лише одного дня активісти зібрали понад 8 тисяч гривень). А 28 липня тут відбулася громадянська панахида, в який разом із родичами, друзями та однополчанами взяли участь сотні бердянців. Згодом караван автомобілів із синьо-жовтими прапорами проводив машину із труною з тілом резервіста до виїзду з міста – його родичі вирішили поховати Віталія на рідній Сумщині. Але, як йшлося у прощальних промовах, жителі Бердянська ніколи не забудуть земляка, який віддав життя за те, щоб війна не прийшла у їхнє місто…