Подолянчук Євгеній Петрович («Жека»)

Подолянчук Євгеній Петрович

Дата та місце народження: 4 липня 1991 р., м. Черкаси.

Дата та місце загибелі: 14 вересня 2014 р., Донецький аеропорт.

Звання: Капітан (посмертно).

Посада: Командир групи.

Підрозділ: 3-й окремий полк спеціального призначення.

Обставини загибелі: При обороні аеропорту Донецька 14 вересня 2014 р. отримав осколкове поранення в голову під час обстрілу російськими бойовиками, помер по дорозі в лікарню. В цьому бою також загинув капітан О. Кулигін.

Сімейний стан: Залишилась дружина.

Місце поховання: с. Крутьки, Чорнобаївський район, Черкаська область (фото пам'ятника).

Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня

Указом Президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Залізний Пластовий Хрест

Нагороджений Залізним Пластовим Хрестом (посмертно).

Народний Герой України

Указом № 13 від 10 лютого 2016 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

від Тараса Грицевича
старшого викладача Академії сухопутних військ.

У 2012 році закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного з дипломом з відзнакою та золотою медаллю за спеціальністю «Управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення».

Юрий Бутусов: "Год назад... 14 сентября в бою в Донецком аэропорту пал смертью храбрых командир группы 3-го полка спецназ старший лейтенант Евгений Подолянчук. Ему навсегда будет 23 года. Один из самых отчаянных и компетентных командиров групп спецназа. Таких мало - которые выполняют приказ, умеют "выходить на точки", которые сами рвутся в бой, а не "косят", которые самостоятельно и критично мыслят. Сколько таких было в армии и во всей стране - 30, 40? На плечи этих молодых лейтенантов и капитанов легла огромная нагрузка, и многие из них отдали жизни, чтобы защитить Родину. Подолянчук воевал в аэропорту начиная с первого боя - 26 мая 2014-го. И воевал профессионально.

14 сентября у командира обороны Донецкого аэропорта полковника "Редута" было всего 12 кадровых спецназовцев - они были стержнем обороны. Женя был одним из тех, кто вел активные боевые действия. Он работал по специальности - постоянно ходил в разведку, в том числе в пригороды Донецка, на установку минных заграждений. Он был везде, в каждой горячей точке. Он бывал на всех позициях по всему периметру нашей обороны.

14 сентября был бой на позиции "Енот". Женя выехал на помощь - чтобы выставить мины на вероятных маршрутах движения танков противника. Мог и не ехать, конечно, но он знал, что там танк 93-й механизированной бригады "Адама" - майора Евгения Межевикина, 10 бойцов "Правого сектора", и взвод мобилизованной пехоты, из которой бойцами было не более 5 человек, а остальные пока солдатами стать не успели, и не понимали как вести себя в боевой обстановке. Женя был последним резервом, резервом, который сам пошел в бой, чтобы в тяжелейшей обстановке выручить боевых товарищей "Енот" отбил очередную атаку, и начался новый массированный артиллерийский налет. Наши начали отход из горящего здания, этот отход вызвался прикрывать старший лейтенант Подолянчук. Разрыв... Один из осколков сразил Женю - он скончался во время эвакуации.

Вечная память достойному воину и гражданину!

Друзья Жени сняли прекрасный фильм о Воине на годовщину его гибели - всем очень рекомендую...

А вот фрагмент - последнее интервью Евгения Подолянчука..."

Валерій Гавриленко: "Мав велику честь знати Женю особисто... як офіцер бачив в ньому елітного офіцера спецназу - майбутнє України. як член НСОУ "Пласт" - Женя був терплячим і щирим вихователем, гарним методистом-інструктором, що, на жаль, не бачила самозакохана пластова старшина... як людина Женя - просто справжній українець ХХІ століття...

2013 рік... ось він на 45 секунді відео.

Женя у відпустці... проводить ігри та виховує черкаських дітей... Свято Весни 2013 року... "

Сергей Калина: "Имел честь в тот день быть рядом с Евгением в бою.... Вечная память!!! Правосеков было не 5, а раза в два больше. Бой начался в 11 дня и длился до 7 вечера. С "Енота" вышли, когда второй этаж был полностью в огне. Тогда нас реально спас "Адам". Иначе не смогли бы выйти со здания и все бы сгорели или пришлось бы выходить под плотным огнём. Группа спецназа во главе с Женей показывали высокий уровень профессионализма и большого мужества! Когда мы вернулись в терминал, узнали, что Евгений погиб. Слава Герою!!"

Андрій Зелінський: "У селі Крутьки на Черкащині - тихо й спокійно. Саме тут серед зелених полів і лісів, далеко від розлогих магістралей і міського гамору, від стерильної метушні та жорстоких баталій невгамовних амбіцій, могила молодого офіцера ЗСУ Євгенія Подолянчука. Я так давно хотів сюди потрапити!!! Нарешті...

Коли стоїш під струнко вишикуваними соснами перед Женіною могилою, потрапляєш ніби в інший вимір дійсності - більш дійсний, глибший, який вимагає від тебе узгодження цілого твого життя з цією сакральною автентичністю. Женін погляд мені дуже добре запам'ятався іще з його першого року в військовій академії. Не зауважити його було неможливо: щирий, глибокий, світлий - як і його душа. Мати згадує, що їй було важко уявити свого "доброго" Женю на війні, а підлеглі кажуть, що кращого командира "не було і не буде". Людина-пригода, рух, енергія, відвага, воля, характер. Пластун. Серце і мозок військового колективу. Великий життєлюб, вірний син свого народу, справжній офіцер! Його мудрість і винахідливість врятували не одне життя в Донецькому аеропорті. Не встиг молодий командир врятувати лише себе...

Дбав про своїх і вмів це робити. Йшов першим, відпочивав останнім, любив те, що робив, і надихав тих, які йшли за ним, не шукаючи галасливого визнання, а спокійно й впевнено виконуючи те, що потрібно було виконати. Говорив те, що думав, і не дозволяв своїм вчинкам розходитися з його словами. Справжній!!! У 23 роки... Постояти перед Женіною могилою - це як сходити на Сповідь: поруч зі справжніми завжди хочеться бути справжнім! Коли повертаюся від могил Жені, Роми, Максима..., точно знаю, для чого маю жити далі. Дуже хочеться належати до команди справжніх - до кінця вірних! З ними завжди почуваюся як удома..."

На честь Євгенія Подолянчука названо вулиці у м. Черкаси (колишня назва «вулиця Нижня Комсомольска») та у м. Кіровограді (колишня назва «вулиця Костянтина Заслонова»).