Прончук Тарас Вікторович («Людоїд»)

Прончук Тарас Вікторович

Дата та місце народження: 6 серпня 1997 р., с. Хотин, Рівненський район, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 16 лютого 2017 р., с. Водяне, Волноваський район, Донецька область.

Звання: Молодший сержант.

Посада: Заступник командира бойової машини-навідник-оператор.

Підрозділ: 500-й окремий батальйон морської піхоти (36-а окрема бригада морської піхоти).

Обставини загибелі: Загинув 16 лютого 2017 р. о 09.50 внаслідок обстрілу ВОП в районі с. Водяне, Волноваський район, Донецька область.

Сімейний стан: Залишилася мати, троє братів і кохана дівчина.

Місце поховання: с. Хотин, Рівненський район, Рівненська область.

Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України».

Нагороджений медаллю ВГО "Країна" «За відвагу».

Нагороджений відзнакою "За оборону Маріуполя".

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 104/2017 від 10 квітня 2017 року, "за особисту мужність, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

від ДШР 701 БМП від Морпєха

Прончук Тарас Вікторович (6.08.1997 – 16.02.2017. (позивний “Людоїд”) народився шостого серпня 1997 року у селі Хотин Рівненського району Рівненської області. Із 5 до 9 класу навчався у Городоцькій загальноосвітній школі, після чого вступив до Рівненського технічного коледжу Національного університету водного господарства та природокористування, який закінчив у 2015 р за фахом “електрогазозварювальник”.

До лав ЗСУ був призваний у листопаді 2015 року.

Загинув 16 лютого 2017 року від ворожої кулі снайпера під час виконання бойового завдання між селами Водяне і Саханка неподалік м. Маріуполя Донецької області.

Поминальна панахида за Тарасом Прончуком відбулася в Свято-Анно-Зачатіївській церкві села, в якій у шкільні роки Тарас виконував обов’язки паламаря-прислужника священика.

Останнє у його житті листування зі своєю дівчиною почалось так: “Два тижні тому мені запропонували поїхати до Миколаєва, оскільки мені нема 20 років, і мене повинні були вивести із сектора, але я відмовився. 6 діб тому я потрапив до госпіталя через легку контузію і мені знову сказали, щоб я не повертався, але я знову лишився, тому що повинен вас боронити. Тепер ти знаєш правду. Хто, якщо не я, боронитиме тебе, мою маму, братів та український народ.