Моргун-Білявський Олександр Миколайович ("Знахар")

Моргун-Білявський Олександр Миколайович

Дата та місце народження: 1 червня 1973 р., с. Михайлівка-Рубежівка, Києво-Святошинський район, Київська область.

Дата та місце загибелі: 3 грудня 2014 р., Донецький аеропорт.

Звання: Солдат.

Посада: Старший стрілець.

Підрозділ: 93-я окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 3 грудня 2014 р. під час виконання бойового завдання в районі Донецького аеропорту.

Сімейний стан: Залишилась мати, дружина та троє дітей.

Місце поховання: с. Михайлівка-Рубежівка, Києво-Святошинський район, Київська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 663/2015 від 25 листопада 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Дружина Лілія: Олександр Миколайович Моргун-Білявський народився 1.06.1973 р. в селі Михайлівка-Рубежівка Києво-Святошинського району. Його батько помер на 43-му році життя, тож мати самотужки виховувала трьох дітей, серед яких Сашко був середнім. Він швидко став дорослим і самостійним, адже йому довелося стати головою сім’ї, де залишились мама, сестричка і менший брат. У шестирічному віці пішов до школи і, закінчивши 9 класів, вступив до Київського СПТУ-28 на спеціальність «слюсар-сантехнік, газозварювальник», яке закінчив у червні 1991 року.

У липні 1991 року Олександр був призваний на строкову військову службу і направлений у танкові війська ЗСУ. Після армії працював автомеханіком на СТО. Свою роботу дуже любив, був майстром свого діла і не було таких авто, які б він не міг відремонтувати. Приймав участь у відкритті Клубу екстремальної їзди 4х4 в Києві. Кожного року їздив на фестивалі в Україні та Росії в якості штурмана.

Олександр не мав шкідливих звичок, бігав, любив кататись на лижах і ковзанах, купався в ополонці. Був добрим, відповідальним, завжди співчував і допомагав людям, був надійним і вірним другом та порядним сім’янином. Мав трьох діток, любив і цінував свою родину.

У 2014 році, під час загострення подій в Україні, не залишався осторонь, активно допомагаючи бійцям в АТО. Зокрема, на волонтерських засадах він обшивав бронею для хлопців автівки (одна з яких – славнозвісний «Скорпіон» для батальйону «Київська Русь», який жодного разу не підвів та врятував багато життів, а зараз знаходиться в Національному військово-історичному музеї України), ремонтував і переобладнував автомобілі, які відправляли в зону бойових дій.

У серпні 2014 року був мобілізований до ЗСУ. Пройшовши військову підготовку, був направлений в с. Опитне до 93-ї окремої механізованої бригади, де став старшим стрілком. Товариші по службі дали Олександру позивний «Знахар», адже він завжди давав цінну пораду, підтримував хлопців добрим словом, заряджав оптимізмом. Друзі згадують Сашу як справжнього патріота своєї Батьківщини, хороброго воїна, який мав сильний дух, добре серце і світлу віру в перемогу.

3 грудня 2014 року був смертельно поранений у донецькому аеропорту при виконанні бойового завдання. Похований у рідному селі біля могили батька.

Світла йому пам’ять…"