Білик Ігор Вікторович ("Кот")

Білик Ігор Вікторович

Дата та місце народження: 14 лютого 1979 р., м. Старокостянтинів, Хмельницька область.

Дата та місце загибелі: 21 січня 2015 р., Донецький аеропорт.

Звання: Солдат.

Посада: Мінометник.

Підрозділ: 81-а окрема аеромобільна бригада (90-й окремий аеромобільний батальйон).

Обставини загибелі: Загинув 21 січня 2015 р. у бою з російськими збройними формуваннями в районі аеропорту Донецька.

Місце поховання: м. Старокостянтинів, Хмельницька область (фото пам'ятника № 1, № 2).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

За мужність та військову доблість під час АТО 2015 р. нагороджений іменною зброєю - кортиком.

від Юлії Хижавської від Ірини Малиш від племінника


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Сестра: "Білик Ігор Вікторович народився у м. Старокостянтинів, Хмельницької області 14 лютого 1978 р. Рос добрим і свідомим хлопчиком. Поважав старих і допомагав їм то тяжкості перенести, то воду з криниці принести. Мати Білик Галина - будівельник, тато Білик Віктор - водій екскаватора. 1986 року пішов у школу № 8 м. Старокостянтинів. Закінчив 9 класів та вступив в ПТУ у м. Старокостянтинів за фахом - зварювальник. 24 листопада 1997 року пішов у армію. Служив в Криму, був десантником-розвідником. Мав стрибки с парашютом. Після армії хотів служити у МВС. Нажаль, в міліції, з його прекрасною характеристикою і навичками, не знайшлося ні місця ні посади. Так все свідоме життя пропрацював в "Тепловику", слюсарем сантехніком. У трудовій один запис і від туди, по повістці пішов у АТО.

Проходив підготовку на Житомирському полігоні. Через навантаження, адже минуло 15 років після армії, впав в кому на 3 дні, про що нам повідомили по тому, коли вийшов з неї. Відпустили у відпустку на 10 днів, а потім підрозділ перевели в Донецький аеропорт. Там він прослужив з серпня 2014 до 21 січня 2015 року. Проводжаючи його в АТО, просила берегти себе від випадкової кулі, а він у властивій йому манері жартами, відповідав, що бігає швидко. Каже згадай дитинство, я ще й по деревах добре лажу.

На новий рік 2015 відпустили у відпустку на 10 днів. Там в аеропорту почали гинути хлопці і він здзвонюючись з товаришами по службі рвався на передову, казав, що недосвідчені вмирають, а вони стійкі виживуть і йому треба до своїх братів по зброї. Побувавши в АТО дуже змінився, став задумливий і зникла його посмішка і життєрадісність. Загинув за словами товаришів по службі так, був поранений, осколкові поранення, бронжелет розірвало , втік до укриття , а там плита обірвалася і плитою привалило. Перелом всіх кісток і відірвало голову.

Однолюб. Був дуже романтичним і відданим чоловіком, умів красиво залицятися за жінкою. Любив дарувати тільки троянди у великих букетах. Романтиком був, дарував сюрпризи. Мріяв про сім'ю, про домашній затишок. Був дуже красивим і видатним хлопцем, високий зріст, ставна хода. Носив спортивний стиль одягу. Ідеал його жінки - це його мама. Останній його дзвінок був перед Водохреща, сумно і печально, як ніби знав і відчував.

Мама запитує: Ігорчик сину, що такий небагатослівний і сумний. Він відповів: Мамка йду в м'ясорубку, від туди живим не повертаються . І зв'язок зник .... Пішов в нікуди. Але десант не вмирає, він йде в небо . Братик приходить уві сні то дитинство життя, як швидке кіно перед очима, а то після загибелі прийшов ангелом і сказав, що захищати тепер з неба буде."

Спогади товаришів по службі: "Дуже добродушний був у вас брат. Позивний у нього був "Киця", за потішну мелодію дзвінка на телефоні, схожу на нявкання кошеняти. Завжди на позитиві. Він загинув не дарма. Там таке місце було, недобре, нас крили цілодобово без перерви. Потрібно було стріляти, не ховатися. Він стріляв, не ховався. Далеко не всі так могли. А позивні і "Кот" і "Киця" однаково використовували. Ігор носив зелений шеврон 90 бата (з вовком) знизу напис "Ніхто крім нас". Загинув 21 січня 2015 р. "Зеніт" (одна з найгарячіших точок в районі донецького аеропорту). Під час ворожого контрартіллерійского вогню (122-мм міна)."