|
Обставини загибелі: Близько 19.00 3 липня 2014 року Володимир Білик зателефонував
іншому розвіднику групи і повідомив, що він веде бій біля Жовтневого райвідділу міліції, відходить до себе додому і просить підтримки. Приблизно
за 20 хвилин розвідник та викликаний ним командир групи прибули до будинку, де жив Володимир, побачивши там два позашляховика і близько восьми
озброєних осіб, що виносили з під’їзду тіло Володимира, яке нападники вкинули у вантажний мікроавтобус «Газель» і повезли в невідомому напрямку.
Те, яким чином сепаратисти поводились із тілом, на думку однополчан, свідчить про те, що в цей момент Володимир уже був мертвий… У травні 2016
року Києво-Святошинський районний суд Київської області задовольнив заяву дружини Володимира Білика, оголосивши його померлим під час
виконання обов’язків військової служби та визначивши днем його вірогідної смерті 3 липня 2014 року, місцем смерті – м. Луганськ.
Сімейний стан: Залишилися дружина та 14-річна донька.
Місце поховання: Не похований.
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 1, ряд 9, місце 14. 
Володимир пройшов строкову військову службу в одній із розвідувальних частин Групи радянських
військ у Німеччині. 25 травня 2014 р. Володимир Білик був зарахований до списків особового складу в/ч ПП В-0624 та за наказом командира
батальйону підполковника С. П. Мельничука увійшов до складу групи особливого призначення в м. Луганську. Група мала завдання з ведення розвідки
місць дислокації бойовиків, кількості і переміщення техніки і озброєння незаконних збройних формувань, проведення диверсій. Завдяки
розвідувальним даним, переданим групою, артилерією і авіацією були знищені табори бойовиків на базі відпочинку «Діброва» у Станиці
Луганський, в с. Миколаївка, в районі м. Щастя. Силами групи в Луганську було знищено близько 50 бойовиків і дві одиниці бронетехніки.
 |
| "Отдал жизнь за свободу и независимость Украины" | |
