Близнюк Володимир Володимирович

Близнюк Володимир Володимирович

Дата та місце народження: 28 серпня 1988 р., м. Чернігів.

Дата та місце загибелі: 6 вересня 2014 р., смт. Станиця Луганська, Луганська область.

Звання: Старший солдат.

Посада: Стрілець-гранатометник.

Підрозділ: 13-й батальйон територіальної оборони «Чернігів-1».

Обставини загибелі: Загинув 6 вересня 2014 р. під час дії «режиму припинення вогню», в смт Станиця Луганська (Луганська область). Бійці були на бойовому чергуванні, коли у підвіконня будинку, де вони знаходилися, влучила міна. Володимир помер від втрати крові.

Сімейний стан: Залишились батьки.

Місце поховання: м. Чернігів, кладовище "Яцево" (фото пам'ятника).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Білорус за національністю. Закінчив Чернігівський колегіум № 11 і музичну школу. Пройшов строкову військову службу у 5-й окремій Слобожанській бригаді внутрішніх військ МВС. Потому працював бригадиром у приватній фірмі, водночас здобував фах юриста, заочно навчався на випускному курсі чернігівської філії Московського державного відкритого університету – Українсько-Російського інституту.

У квітні 2014 року вони разом із батьком, підполковником у відставці Володимиром Олександровичем Близнюком, пішли до військкомату й зголосилися стати на захист Вітчизни. Батька не прийняли на службу за віком, мобілізували Володимира-молодшого... Мати, Олена Володимирівна: "Він сам так вирішив – коли росіяни Крим захопили, не міг заспокоїтися: «Як це так – забрати? Яке вони мають право?». Кинув усе, сказав: «Хочу захищати Україну. Я тут народився і свою Батьківщину віддавати не буду. Крим забрали – а більше не віддам…». Я пішла працювати в місцеву організацію Червоного Хреста, збирала пожертви для біженців. Гадала, що благодать Божа буде на моїй дитині… Кожні десять днів посилки йому відсилала. Востаннє ми спілкувалися телефоном 1 вересня – я відправила йому разом із «гуманітаркою» виклик на останню сесію, він же диплом у грудні мав одержати. Сказав: «Мамо, я листа отримав, але не можу зараз розмовляти…». А ще казав: «Мамо, якби ти знала, що таке „Град”»… Він разом із двома товаришами перебував на чергуванні в якійсь будівлі, коли їх обстріляли. Одного з хлопців контузило, другого – поранило, а Володі відірвало руку, осколки влучили в груди й голову. Ще й будівля обвалилася, його притиснуло. Поки приїхала «швидка», він помер від втрати крові...".

На рекламних площах у м. Чернігів на честь Володимира було встановлено бігборд з портретом та інформацією про Героя.