Бойко Віталій Васильович

Бойко Віталій Васильович

Дата та місце народження: 24 липня 1973 р., м. Київ.

Дата та місце загибелі: 27 липня 2014 р., м. Лутугине, Луганська область (48°24'34.9"N 39°13'14.7"E).

Звання: Солдат.

Посада: Стрілець.

Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони "Айдар".

Обставини загибелі: Загинув 27 липня 2014 р. під час бою на залізно-дорожному переїзді в м. Лутугине, Луганська область. Разом з Віталієм загинули підполковник С. Коврига, старший лейтенант І. Римар, старший сержант С. Шостак, старший солдат І. Куліш, солдат М. Личак, солдат А. Алієв, солдат С. Менюк, солдат О. Квач, солдат М. Вербовий, солдат О. Давидчук, солдат І. Василаш та лейтенант М. Куценко.

Місце поховання: м. Київ (фото пам'ятника).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

від дружини
від матері від сестри Оксани, племінника Данила, зятя Олександра від друзів від ліцея № 116, м. Київ від братів та сестер

За що підняли руку на дитину?!
Ми чуєм знову мамин крик…
О дайте подивитись на людину,
Через яку наш спокій зник!
За що?! За що забрали в мами сина,
З яким раділа і цвіла?!
За рідну неньку-Україну
Свою кровинку віддала.
Всі твої друзі будуть зустрічатись,
Одружаться, чекатимуть дітей…
І лиш тебе, Герою наш, Віталік,
Матуся в чорнім виглядатиме з небес.
Які слова для неї підібрати,
Як в очі нам поглянути її?
Ніщо вже не загоїть кровну рану,
синок загинув… Боже мій!
Ридає сестричка з горя мліє мама.
І плаче небо, і сумує світ.
Пішов назавжди, але жив немарно ми пам'ятатемо тебе завжди
Ніщо матусі сина не замінить,
Слова розради недоречні їй.
Лише молитва лине вічна, щира.
Скорбим, Герою, за тобою всі скорбим!!!

Чому буває так на світі,
Що сестра брату несе квіти,
Не в подарунок,ні на свято,
А до могили йде завзято?
Чому буває сумно так в житті,
Чому буває так несправедливо,
Коли свій свого здає зрадливо,
Коли дивляться тобі у очі
Й брехню говорять страшнішу ночі?
Чому буває так самотньо,
Коли людина прямує незворотньо
Вперед,у вічне майбуття,
Де Бог лише один суддя!
від сестри

Мамо, я живий, лиш заплющені очі....
І серце не б`ється, не вирує кров...
Ти тільки не плач, знай – всі дні і ночі
Я буду поруч – в грудях, де живе любов!
Ти пробач мене, мамо, за гіркії сльози,
За той біль, і той жаль, що я наробив.
Я ж хотів лише миру, добра і свободи...
А мене за це ворог безжалісно вбив.
Не жалій, моя нене, що я не вернуся.
Не кляни ворогів! Нехай судить їх Бог!
Я для тебе сьогодні з небес посміхнуся,
Ти лишень свої очі здійми до зірок!