Брик Дмитро Юрійович

Брик Дмитро Юрійович

Дата та місце народження: 29 серпня 1993 р., с. Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область.

Дата та місце загибелі: 25 серпня 2014 р., смт. Кутейникове, Амвросіївський район, Донецька область.

Звання: Молодший сержант.

Посада: Командир міномета.

Підрозділ: 51-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув в ніч на 25 серпня в бою за Іловайськ (Донецька область) в районі Кутейникове. 3-й батальйон бригади опинився в оточенні біля Березне, Оленівка, під постійним артобстрілом.

Сімейний стан: Залишилися батьки, брат, троє сестер.

Місце поховання: с. Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Дмитро Брик не дожив до свого дня народження лише чотири дні: 29 серпня йому б виповнився 21 рік. Його життя обірвалося під Іловайськом, де він, командир мінометного розрахунку 51-ої окремої механізованої бригади, намагався врятували водія палаючої машини...

А у рідному Старому Чорторийську в цей час пахло яблуками і медом, на берегах тихоплинного Стиру мирно паслися коні - все було майже так само, як і далекого 1993 року, коли в родині Бриків народилася трійня. Цій події невимовно раділи не тільки батьки Юрій Миколайович і Руслана Василівна, а й все село. Але найщасливішими буди Іванко та Іринка, у яких водночас з'явилося дві сестрами і братик, Непросто було батькові ставити дітей не ноги. Невтомні трудівники, вони зробили все, аби їхні кровинки здобули освіту, виросли чесними й порядними.

Сьогодні нам усім важко, розриваються від болю серця, сльози випікають очі, бо, боронячи Україну від знавіснілого "старшого брата", гине кращий цвіт нації - наші сини, наша надія. І серед цих патріотів – наш Дмитро.

Яким він був? Перша вчителька Валентина Шостак порівнює його з сонечком, бо завжди був усміхненим, привітним, доброзичливим. «Дмитро зарекомендував себе старанним і наполегливим учнем, - пригадують класний керівник Валерій Діваков та викладач «Захисту Вітчизни» Федір Костюкевич. - Дуже любив спорт. Брав участь у районних і обласних змаганнях з легкої атлетики, допризовної підготовки. Мав багато нагород».

У хлопця було гарне здоров’я і міцне статура, тому й, призвали на строкову службу в десантні війська (80-ий аеромобіний полк).

Після армійської служби юнак пішов здобувати професію водія у Колківському ВПУ, оскільки дуже любив техніку. Але навчання довелося перервати: 9 квітня 2014 року його мобілізували. А вже у травні він перебував у зоні АТО в районі Волновахи.

Пліч-о-пліч із ним боронив нашу землю і його односельчанин Сергій Байцим. Третього липня Сергій був поранений, нині знаходиться на реабілітації після лікування в госпіталі 8 Іловайську загинуло чимало його бойових побратимів і серед них - командир; вірний товариш Дмитро Брик.

- Разом із Дімою ми служили в одному аеромобільному десантному полку у місті Львів, він призивався, щоправда, на півроку пізніше, - розповідає Сергій. - Разом із червня були і в зоні АТО на Луганщині, мене мобілізували на день пізніше від нього. Так ми обидва перекваліфікувались у мінометники. Діма був наймолодшим командиром мінометного розрахунку. У 20 років нелегко нести відповідальність в умовах справжньої війни за своїх підлеглих, та Діма був чудовим командиром, а ще - вправним мінометником. В розра­хунку було п'ять чоловік, ще троє хлопців теж з Волині, всі підтримували один одного. У вільну хвилинку з Дімою завжди згадували рідне село, школу, друзів, рідних.

Мене поранили на блокпосту поблизу містечка Кремінна. Саме Діма проводжав до «швидкої». Переживав і за мене, і за Сашка - бійця з нашого відділення, який теж був поранений. Весь час телефонував, цікавився, як йде одужання. За два дні до тих страшних подій повідомив, що до них вже повернувся Сашко. Я відповів: «Чекайте, хлопці, я теж скоро приїду...» А 25 серпня дзвінок від товариша. Чую голос тремтить:»Серьога, немає вже нашого Дімона, і комбата нашого немає...» Кажуть, що десантники не вмирають, вони летять на небо. Діма був взірцем справжнього десантника...

Чорного першого вересня проводжали Дмитра в останню путь всім селом. Зі Львова, з Тернополя, з навколишніх сіл приїхали його друзі. Коротке, як спалах, життя. Життя, віддане за Батьківщину. Двадцятилітнім Дмитро Брик ступив у безсмертя. Вічна слава герою!

Газета «Нова доба» 6.09.2014р. Лідія Кальковець, с. Старий Чорторийськ.