Радієвський Олександр Віталійович

Радієвський Олександр Віталійович

Дата та місце народження: 9 травня 1970 р., м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 23 липня 2014 р., м. Лисичанськ, Луганська область.

Звання: Генерал-майор (посмертно).

Посада: Командир військової частини.

Підрозділ: Криворізька окрема бригада охорони громадського порядку, Центральне ОТО НГУ.

Обставини загибелі: 23 липня 2014 року загинув під час бою за звільнення Лисичанська, коли разом з бійцями потрапив у засідку на мосту. Разом з Олександром загинув полковник П. Сніцар та солдат І. Коцяр.

Сімейний стан: Залишились дружина та двоє синів, 23 і 7 років (старший син - офіцер НГУ).

Місце поховання: м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 593/2014 від 15 липня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

від Тетяни (Кривий Ріг)
від Вікторії, Антоніни Тимофіївни, інших мешканців Лисичанська за звільнення Лисичанська в липні 2014 року.
Вічна память героям, уклін!

Олександр Віталійович Радієвський народився 9 травня 1970 року в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Він рано втратив батьків виховувався бабусею та дідусем. Лідерські якості майбутній офіцер виявляв уже під час навчання у Криворізькій середній школі №104. 1991 р. закінчив Владикавказьке вище військове командне училище МВС СРСР. Ще курсантом йому випало брати участь у припиненні міжетнічних конфліктів у «гарячих точках» колишнього СРСР – Закавказзі й Середній Азії. А далі він упевнено підіймався щаблями офіцерської кар’єри, у 1991 - 1998 рр. пройшовши шлях від командира патрульного взводу до начальника штабу - заступника командира патрульного батальйону сімферопольської окремої бригади військ внутрішньої та конвойної охорони МВС України.

Після закінчення 1998 р. 1-го факультету (магістратури) Академії Прикордонних військ України Олександр Віталійович пройшов у дніпропетровському спеціальному моторизованому полку міліції внутрішніх військ МВС шлях від командира батальйону до командира частини, з серпня 2011-го очолив криворізьку окрему спеціальну моторизовану бригаду міліції Центрального територіального командування ВВ МВС. У жовтні 1999 р. був відзначений медаллю «Захиснику Вітчизни», у листопаді 2004 р. – медаллю «За військову службу Україні», у березні 2009-го – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Людина обов’язку й честі, мужній та професійний командир, завжди доброзичливий і уважний до співрозмовника – так згадують про Олександра Віталійовича його колеги. Він був вимогливим командиром, але дуже уважним до нагальних проблем підлеглих, і з особливою турботою ставився до воїнів строкової служби. Його улюбленим прислів’ям було: «Солдата треба не жаліти, а берегти!».

Висновок останньох пройденої ним атестації: "Займаній посаді відповідає, доцільно зарахувати в резерв для висунення на посаду першого заступника начальника управління територіального командування – начальника штабу".

Полковник Радієвський мав неабиякий авторитет серед підлеглих – насамперед тому, що йшов у бій попереду них, зокрема, особисто очолював спецоперації зі знешкодження блокпостів терористів на підступах до населених пунктів Миколаївки, Семенівки, Слов’янська. У районі антитерористичної операції на чолі з’єднання (навесні 2014 р. перетвореного у окрему бригаду охорони громадського порядку Центрального оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України) він провів загалом два з половиною місяці. Після проведення ротації особового складу невдовзі вдруге повернувся в зону бойових дій, куди був направлений і старший з його синів - командир роти іншої військової частини НГУ лейтенант Андрій Радієвський…

15 липня 2014 р. Указом Президента за особисту мужність та самовідданість полковник Олександр Радієвський був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

А за день до загибелі Олександр Віталійович відчув чи не найвище щастя професійного військового: на центральній площі щойно визволеного Сєвєродонецька зібрався великий натовп місцевих жителів з українськими прапорами. І коли втомлений, але щасливий полковник Радієвський оголосив, що місто вільне від терористів, йому влаштували справжню овацію. Люди вітали визволителів, обнімали й цілували їх, хором скандували: «СПА-СИ-БО!», пригощали солодощами, запрошували до себе в гості. Проте на полковника Радієвського чекали нові бої, і він не дуже переймався лаврами тріумфатора…

23 липня 2014 р. полковник Радієвський героїчно загинув під час бою за звільнення Лисичанська, коли разом з бійцями потрапив у засідку на мосту.

За добу, під гнітючим враженням від звістки про загибель Олександра Віталійовича, активісти Сєвєродонецька висунули ініціативу щодо перейменування нинішньої Радянської площі міста на честь полковника Радієвського.

Указом Президента України N 617/2014 від 25 липня 2014 р. полковнику Радієвському присвоєно військове звання генерал-майора (посмертно).

У травні 2015 р. на будівлі середньої загальноосвітньої школи № 104 м. Кривого Рогу було урочисто відкрито меморіальну дошку на честь випускника цього навчального закладу генерал-майора Олександра Радієвського, у поблизу м. Лисичанська - пам’ятник на місці загибелі відважного комбрига та двох його підлеглих, полковника П. Сніцара та солдата І. Коцяря.

23 липня 2015 р. у м. Сєвєродонецьку за участю Президента України Петра Порошенка урочисто відкрито пам’ятник генерал-майору Олександру Радієвському.

Загибель Олександра Радієвського

Прощання з Олександром Радієвським

Герои не умирают! Кривой Рог простился с генерал майором Радиевским Александром Витальевичем

Освобожденный Северодонецк, 22 июля 2014 года.(2)

Украина Северодонецк наш! Жители ликуют и встречают воинов освободителей

Стаття про Олександра в тижневику МВС України «Іменем Закону» № 31 (31.07.2014 р.) (файл pdf).

Герої-гвардійці навіки в нашій пам’яті…