Родич Андрій Ігорович

Родич Андрій Ігорович

Дата та місце народження: 5 березня 1988 р., м. Львів.

Дата та місце загибелі: 29 липня 2014 р., с. Волнухине, Лутугинський район, Луганська область.

Звання: Капітан (посмертно).

Посада: Командир взводу.

Підрозділ: 24-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Підірвався 29 липня 2014 р. на фугасі керуючи автомобілем «Урал» в районі с. Волнухине, Лутугинський район, Луганська область.

Сімейний стан: Залишились батьки, дружина та 6-річна донька.

Місце поховання: м. Львів, Личаківське кладовище, поле почесних поховань № 76 (фото пам'ятника).

Орден Богдана Хмельницького III ступеня

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Коханому Андрійчику......

Чому одягнув мене в чорну хустину?
Залишивши в світі одну мов билину?
На пам"ять про тебе-лиш наша донька,
І біль невимовна, й сльозинок ріка.
Тебе берегла,розуміла,кохала
Скрізь всю небезпеку в АТО відпускала,
Тепер лише крається моє серденько,
І час вже без тебе сплива помаленько....
Кохатиму вічно тебе-ти це знаєш
Хоч боляче дуже-тебе відпускаю....
І копію твою веселу маленьку
На ноги поставлю і вивчу Серденько!
Хай гордістю буде у мами і тата
Про татка героя буде пам"ятати!
За волю її-ти життя положив,
Хоча сам ще зовсім ти мало прожив!
В знак пам'яті і поваги.
Нехай земля буде пухом і світла пам'ять.
від Жовнір Ю.М

Родич Андрій Ігорович народився 5 березня 1988 року у м. Львів.

Де виховався в доброті і чесності батьками Оксаною та Ігорем. Батьки віддавали сину всю свою любов та ласку, що відклалося безмежною добротою в серці Андрійка. Закінчивши 9 клас Львівської СШ № 73, та ще з юних років обравши для себе навіть не професією а життям, Андрій поступає в Львівський військовий ліцей Ім. Героїв Крут де на протязі трьох років навчається та мужніє, остаточно вирішивши стати офіцером. Тому по закінченню ліцею поступає у Львівську Академію сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

На другому курсі академії, Андрій одружується з Вікторією, з якою знайомий ще зі шкільних років, та невдовзі стає батьком прекрасної донечки Вероніки, яка на випускний таткові за три роки понесе квіти, вітаючи батька з першим званням лейтенант.

По закінченню академії молода сім'я по направленню їде в м. Яворів, де Андрій починає свою нажаль зовсім коротку але омріяну кар'єру військового. Та вже на весні 2014 року, військові покидають територію Львівської обл. та вирушають на схід України, де виконуючи службовий обов'язок, загинув молодий офіцер, найкращий син та батько, люблячий чоловік Родич Андрій.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Згадуючи Андрійка, ніхто не може стримати посмішку крізь рясні сльози, адже у кожного хто його знав свій найкращий спогад про цього прекрасного та дуже доброго молодого чоловіка.

Дружина часто згадує випадок ,коли чоловік приніс додому за пазухою маленьке та чорне щось, і з словами : -" Я не міг її залишити, вона на мене так дивилась!"-віддав в руки кошеня, яке після купання виявилось пухнастим білим другом. Хоча Андрійко батьком став у зовсім юні роки, та скаржитись на нього не було за що, він встигав завжди і усюди, на роботу в вільний від навчання час і вночі до доньки вставав , завжди у всьому допомагав мені, він був не тільки моєю опорою а також і найкращим другом. Друзі та знайомі завжди були в захваті від оптимізму Андрія, адже в любій ситуації він знаходив позитив, та підбадьорював усіх як міг, підставляв своє дружнє плече і подавав руку допомоги та часто згадують його незабутній сміх.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Бойові побратими згадують Андрія в першу чергу як вірного друга а також як хорошого та відданого офіцера, який з ними був до останнього. Який ніколи не ставив звання вище за людяність, а до своїх підлеглих відносився як друг, та переймався за кожного чекаючи їхнього повернення з важкого та часто довготривалого бою.

Донечка Вероніка, яка з кожним днем все більше стає схожою на батька, вирішила йти по його стопам та також по закінченню школи вступити в "таткову" академію, щоб присвяти своє життя улюбленій батьковій справі.

Нажаль на цій війні, у цьому нерівному бою добра і зла, гунуть такі хороші юнаки та чоловіки, вірні сини своєї країни, які мали б одружуватись, ростити діток, кохати жінок , радувати батьків, та зрештою виховувати внуків…Одним і з них, з тих найкращих і був Андрій, Андрійко як лагідно називали його близькі. Йому дарувати дружині квіти, пестити та любити свою донечку, радувати батьків, зустрічатись з рідними на свята…А натомість квіти на могилу приносять йому, та й рідні зустрічаються у нього на могилі…На такій омиті сльозами, та все таки рідній Українській землі…

Стаття про Андрія в газеті Винники Plus (02.05.2015 р.)