Родич Андрій Ігорович народився 5 березня 1988 року у м. Львів.

Де виховався в доброті і чесності батьками Оксаною та Ігорем. Батьки віддавали сину всю свою любов та ласку, що відклалося безмежною добротою в серці Андрійка. Закінчивши 9 клас Львівської СШ № 73, та ще з юних років обравши для себе навіть не професією а життям, Андрій поступає в Львівський військовий ліцей Ім. Героїв Крут де на протязі трьох років навчається та мужніє, остаточно вирішивши стати офіцером. Тому по закінченню ліцею поступає у Львівську Академію сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного.

На другому курсі академії, Андрій одружується з Вікторією, з якою знайомий ще зі шкільних років, та невдовзі стає батьком прекрасної донечки Вероніки, яка на випускний таткові за три роки понесе квіти, вітаючи батька з першим званням лейтенант.

По закінченню академії молода сім'я по направленню їде в м. Яворів, де Андрій починає свою нажаль зовсім коротку але омріяну кар'єру військового. Та вже на весні 2014 року, військові покидають територію Львівської обл. та вирушають на схід України, де виконуючи службовий обов'язок, загинув молодий офіцер, найкращий син та батько, люблячий чоловік Родич Андрій.

Згадуючи Андрійка, ніхто не може стримати посмішку крізь рясні сльози, адже у кожного хто його знав свій найкращий спогад про цього прекрасного та дуже доброго молодого чоловіка.

Дружина часто згадує випадок ,коли чоловік приніс додому за пазухою маленьке та чорне щось, і з словами : -" Я не міг її залишити, вона на мене так дивилась!"-віддав в руки кошеня, яке після купання виявилось пухнастим білим другом. Хоча Андрійко батьком став у зовсім юні роки, та скаржитись на нього не було за що, він встигав завжди і усюди, на роботу в вільний від навчання час і вночі до доньки вставав , завжди у всьому допомагав мені, він був не тільки моєю опорою а також і найкращим другом. Друзі та знайомі завжди були в захваті від оптимізму Андрія, адже в любій ситуації він знаходив позитив, та підбадьорював усіх як міг, підставляв своє дружнє плече і подавав руку допомоги та часто згадують його незабутній сміх.

Бойові побратими згадують Андрія в першу чергу як вірного друга а також як хорошого та відданого офіцера, який з ними був до останнього. Який ніколи не ставив звання вище за людяність, а до своїх підлеглих відносився як друг, та переймався за кожного чекаючи їхнього повернення з важкого та часто довготривалого бою.

Донечка Вероніка, яка з кожним днем все більше стає схожою на батька, вирішила йти по його стопам та також по закінченню школи вступити в "таткову" академію, щоб присвяти своє життя улюбленій батьковій справі.