Рудницький Іван Володимирович

Рудницький Іван Володимирович

Дата та місце народження: 7 лютого 1995 р., м. Чуднів, Житомирська область.

Дата та місце загибелі: 10 лютого 2015 р., с. Спартак, Ясинуватський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Навідник.

Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.

Обставини загибелі: Загинув 10 лютого 2015 р. під час вогневого контакту ротно-тактичної групи з бойовиками з 13.00 до 14.00 в районі с. Спартак, Ясинуватського району, Донецької області.

Сімейний стан: Залишилися мати і сестра.

Місце поховання: м. Чуднів, Житомирська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Валентина Бокоч: Це Іван Рудницький! Він син моєї близької подруги. Сьогодні йому могло б виповнитись 21 рік... Але на жаль, рік тому, 10 лютого 2015 року, він загинув під час жорстокого бою в селищі Спартак на Донеччині... Іван був десантником 95 бригади. Ніс службу в 3 роті, 13 батальйону. Влітку 2014 року отримав поранення. Але після лікування та реабілітації знову повернувся на схід. Це був чесний, красивий, мужній, добрий - товариш, син, брат, онук, племінник, юнак. У нього були свої мрії і бажання. Він мріяв жити в вільній Україні, в невеликому дерев"яному будиночку на природі. Його мама дивувалась, що Ваня такий великий (зріст 1м 95 см),а хоче мати невелику хатку... Так він говорив "хатку" хочу... Він працював з 16 років і збирав гроші на будинок. Вчився гарно в школі, та мріяв про інститут. Але на жаль, ця клята війна, забрала Іванка та його мрії. В його житті було дитинство, школа, армія... війна(((

Він загинув, але частина його мрій залишилась нам. Це мрії про вільну, сильну, незалежну Україну. Він дуже любив свою маму і зовсім не хотів причинити їй болю... Він називав її "мамуся". Я сумую за ним, як за рідним сином. Дуже шкода, що наші молитви його не вберегли від смерті. Ми говоримо, що Герої не вмирають і тому я пишу сьогодні про Івана, щоб ми згадали його і подякували в своїх серцях. Герої не вмирають, коли ми їх памятаємо.

Пам"ятаю, сумую, дякую... Пробач(((