Рижак Володимир Юрійович ("Мачете")

Рижак Володимир Юрійович

Дата та місце народження: 21 грудня 1989 р., м. Сміла, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 2 серпня 2014., м. Докучаєвськ, Донецька область.

Посада: Фахівець групи матеріального забезпечення.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення "Шахтарськ" ГУ МВС України в Дніпропетровській області.

Обставини загибелі: Загинув 2 серпня 2014 р., потрапивши під вогонь снайпера, під час операції з ліквідації диверсійної групи терористів у місті Докучаєвську (Донецька область), які ввечері 31 липня 2014 року у місті Докучаєвську скоїли вбивство підполковника міліції Василя Рябоконя та старшого лейтенанта міліції Миколи Дорошка. Разом із Володимиром загинув рядовий міліції Євген Старіков.

Сімейний стан: Залишились батьки та сестра.

Місце поховання: с. Шарин, Уманський район, Черкаська область (фото пам'ятника).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).

від уманської музичної спільноти

Володимир народився 21 грудня 1989 року, у місті Смілі, де починали трудову діяльність його батьки-вчителі. На початку 1990-х років разом із батьками переїхав до села Шарин Уманського району, де пройшли його дитячі та юнацькі роки. 1996 році Володя пішов у перший клас Шаринського навчально-виховного комплексу, де навчався до дев’ятого класу. Згодом вступив на навчання в Уманський агротехнічний коледж. Він був чуйним не лише до людей, його турбувало усе живе. Мав дуже багато друзів, які підтримували його у всіх починаннях та поважали. Захоплювався сучасною музикою – писав і виконував пісні, був відомий під псевдонімом Dr.DemOn.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

З кінця 2013 року Володимир брав активну участь у подіях Революції Гідності. Батькам нічого не казав, але вони згодом дізналися, що їхній син – серед активістів столичного Євромайдану. Спочатку Володимир відповідав за «харчоблок» (за його ініціативи було організовано гарячу кухню), а потім був там, де був найбільш потрібний. Матері пояснював, що не може вчинити інакше й буде захищати рідну землю до кінця.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Під час пожежі у Будинку профспілок Володимир 5 разів повертався туди рятуючи людей з вогню. А коли «Беркут» оточив Український дім, вибив вікно й вивів з будинку близько 100 осіб. На Євромайдані, хлопці-«афганці» подарували Володимиру мачете, з яким той не розлучався до кінця, так його і прозвали, а пізніше, у районі АТО, саме «Мачете» стало його бойовим позивним. На Євромайдані Володимир познайомився із дівчиною Ольгою, разом із якою після революції вони поїхали жити до Львова, запланувавши своє весілля на осінь.

Але після анексії Криму і оголошення часткової мобілізації Володимир вирішив йти на фронт добровольцем і у Дніпропетровську вступив до новоствореного БПСМОП «Шахтарськ». Провівши у районі АТО близько трьох місяців, незважаючи на те, що він був оформлений у батальйоні як цивільний працівник (про це стало відомо лише після його загибелі), Володимир виконував обов’язки снайпера та кулеметника, зі зброєю в руках брав участь у бойових діях, зокрема, у операціях з розшуку і знешкодження озброєних терористів.

Після загибелі Володимира його батько Юрій Рижак став до лав батальйону оперативного призначення Національної гвардії імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького.

Із статті у газеті "Іменем Закону" № 7 від 19.02.2015 р.: "...Доки резервісти вантажать свої тактичні рюкзаки, охороняти зброю й майно біля машини залишається високий худорлявий боєць років 45. Блакитні добрі очі й щира усмішка. Знайомлюся з чоловіком, який виявився моїм земляком із Черкащини. Старший солдат резерву Юрій Рижак зарахований до батальйону нещодавно, хоча ще з літа колишній водій київської «маршрутки» за кермом волонтерського автомобіля возив допомогу гвардійцям. Але 2 серпня сталася трагедія, яка перевернула світогляд чоловіка, змусивши його взяти до рук зброю: у місті Докучаєвську, що на Донеччині, від кулі снайпера загинув 25-річний син Володимир, боєць батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шахтарськ», якого було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. На його малій батьківщині в Уманському районі на будівлі школи, де навчався Володимир і де працює учителем історії його ненька, на честь загиблого героя земляки встановили меморіальну дошку, фото якої батько демонструє мені на екрані свого мобільника… Юрій Володимирович зізнається: рішення йти на фронт далося йому та його родині непросто. Дружина з донькою-студенткою були категорично проти через страх втратити ще одну рідну людину. «Мені ледве не тікати з дому довелося. Насилу умовив їх, пообіцявши, що служитиму водієм і берегтиму себе. Та що про мене писати, є достойніші люди, які варті цього, – каже чоловік, додаючи на завершення, – тільки не думайте, що я пішов воювати заради помсти! Просто не хочу, щоб гинули чиїсь діти…».

Ім’я Володимира занесено до Книги памя’ті загиблих працівників Управління МВС України в Черкаській області та увічнено на обеліску загиблим міліціонерам, що на подвір’ї УМВС.

На сороковини з дня загибелі Володимира його друзі, уманські музиканти, влаштували концерт, присвячений пам’яті полеглих у АТО.

На фото, зроблених бійцями батальйону ім. генерала С. Кульчицького у січні-квітні 2015 року у Станиці Луганський, окрім «Мачете», згадуються Леонід Петихачний, Дмитро Руснак, Василь Жук.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

«В нашому батальйоні у взводі мінометників служить Юрій з Умані. Це батько 24-річного хлопця, майданівця – Володі Рижака, позивний "Мачете", який загинув в АТО. Після його похоронів, Юра, позивний якого тут "Герко", зразу ж вирушив на передову. Став мінометником. На кожній міні, яку він посилає сепаратистам, він пише маркером: "За сина від батька", "Від Герко за Мачете"… "Герко" надав нам можливість передати "привіт" рашистам і за чернівецьких загиблих Героїв...».

Юрій Рижак, батько Володимира, учасник бойових дій:

"Сину, ти найкращий. Коли у віці чотирьох років ти на святі громади села виграв конкурс по віджимання від полу, підтягнувшись сорок два рази, я радів і пишався тобою.

Коли у твої сімнадцять ти мовчки взув тіло померлого батька свого товариша в свої випускні туфлі, я, дізнавшись про те через кілька років, був шокований, але пишався тобою.

Взагалі, коли вчергове бачив на твоїх товаришах щойно куплені тобі речі, трохи сердився, бо часи були скрутні, але розумів і радів, що то мій Син! Котрий зніме з себе останню сорочку чи шкари і подарує товаришеві, просто щоб йому було приємно.

Коли почув твої музичні твори та по слухав тексти твоїх пісень, я захоплено радів твої талантам.

Коли вперше побачив твої малюнки, я був вражений глибиною твоєї Душі !

Коли ти пішов на Майдан, і жив там до його завершення, я спочатку відмовляв тебе казав тобі, що влада маніпулює черговий раз людськими слабинами, а ти був незламано переконаний, що це буде по-справжньому, і переконав у тому й мене, разом з сотнями тисяч людей, котрих я побачив на Майдані, а саме - людей, котрі відчули свою Людьську Гідність і стали до боротьби з нею, це вже не була нація упокорених, а нація Вільних!

Коли ти витягував людей з Українського Дому, а потім, вибивши собою стелу на другому поверсі, вивів звідти сотні людей, котрі, вистрибнувши на гаражі, залишили його обложений беркутньою, і врятувалися завдяки твоїй хоробрості та винахідливості, я пишався тобою, ціпеніючи від страху за тебе.

Коли ти поїхав до Львова і допомагав реставрувати Собор святих Петра і Павла, я, вражений твоєю талановитістю, пишався тобою!

Коли почув від тебе "йду добровольцем", я намагався тебе відговорити, але заздалегідь знав, що то мені не вдасться, настільки рішучі та фргументовані відповіді чув від тебе, не від просто молодого юнака, мого Сина, а від справжнього Воїна по Духу...

Коли ти віддав "Малому" щойно куплену тобі каску, мотивуючи: "А йому ніхто не купить..." , я був гордий за те, що ти Мій Син!

Ціпеніючи в страху за тебе, коли ти заходив перший раз в Піски, не в пригинаючись і не в даючи остинути стволу твого кулемета, знову радів, що маю честь мати такого Сина, Справжнього Воїна !

Коли напередодні....... на моє : "Вовка , будь крепкий!" почув: "Сам будь крепкий..." , я знову пишався тобою, і не перестаю це робити посьогодні.

Не перестаю посьогодні дякувати Богу за те, що маю Честь бути твоїм батьком! Сину, ти найкращий!"