Салівончик Руслан Сергійович

Салівончик Руслан Сергійович

Дата та місце народження: 31 січня 1983 р., м. Костопіль, Рівненська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.

Звання: Капітан міліції.

Посада: Старший інспектор.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення ''Херсон'' ГУ МВС України в Херсонській області.

Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на дорозі поміж с. Многопілля - с. Червоносільське. 3 вересня 2014 р. тіло Салівончика Р.С. разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами.

Військова операція: Бої за м. Іловайськ.

Сімейний стан: Залишилась дружина та маленька донька.

Місце поховання: м. Костопіль, Рівненська область.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 4, ряд 2, місце 5.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).

від дружини Салівончик Тетяни від друзів м. Костополя

Живу я как в кошмарном сне
И все надеюсь, что вернешься ты ко мне…
Надеюсь, что, открыв глаза под утро,
Увижу тебя рядышком, как будто.
Ничего и вовсе не случалось,
А все это лишь только показалось…
Я каждый вечер жду звонка и стука в дверь,
Но ты приходишь лишь во сне теперь…
Такой же радостный, веселый, безмятежный.
Такой же любящий, заботливый и нежный.
Приходишь…и уходишь снова в мир иной,
Где мы пока еще не можем быть с тобой.
Я помню каждое твое движение,
Твой взгляд, улыбку, рук прикосновенья…
Как мы мечтали вместе, как любили…
Как были счастливы, что просто жили…
Как жаль, что невозможно все вернуть,
А каждый день приходится ждать ночи,
Чтобы заснуть и снова встретиться с тобой…
Но жить, лишь снами, больше нету мочи…
Когда-нибудь мы встретимся на небесах,
И будем счастливы, как оба мы мечтали.
Мы будем счастливы, как в наших снах,
Я верю, нету смерти там и нет печали.
Ты наш единственный и любимый муж и папочка

Ты с нами был, и вдруг тебя не стало,
Ты навсегда закрыл свои глаза,
И мы не верим в то, что потеряли
Тебя наш друг теперь уж навсегда.
Твой облик все стоит перед глазами,
Твой полный жизни добрый нежный взгляд,
Но ты ушел и, не простившись с нами,
И не вернуть тебя уже назад
Ты был всегда таким веселым, бодрым
Любил ты жить, смеяться и шутить,
Ты был хорошим другом, очень добрым,
С тобой приятно было говорить.
Но невозможно нам поверить в это,
Наверно не поверим никогда,
Но что ж поделать, ведь тебя уж нету
Ты с нами был, но вот пришла беда.
Нам очень больно и иногда мы плачем,
Но не помогут слезы все вернуть.
И видно не должно быть все иначе
Судьбу свою никак не обмануть.
Но ты поверь, мы не забудем друг
Те наши юные веселые года.
И в памяти тебя мы сохраним
Ты в нашем сердце будешь жить всегда ...!

Руслан Салівончик народився 31 січня 1983 р. у м. Костопіль Рівненської області. З 1993 до 1998 року навчався у ЗОШ № 8. Закінчив Костопільську філію медколеджу, Харківський юридичний університет. Був капітаном міліції. Шість років працював у секторі кримінального розшуку в Каховському РВ УМВС України в Херсонській області. З початку проведення на сході України антитерористичної операції записався добровольцем у батальйон патрульної служби особового призначення «Херсон».

«Позитивчик» погиб от снайперской пули при выходе из Иловайского котла

Ціна свободи

У Костопільській ЗОШ № 8 відкрито меморіальну дошку Руслану.

23 серпня 2015 в Костополі відкрито Меморіал Героям України, де викарбувані імена героїв Небесної Сотні та загиблих земляків під час війни на сході країни: Віталія Ставського, Руслана Салівончика, Сергія Головчака та Романа Пиясюка.