Савуляк Володимир Іванович

Савуляк Володимир Іванович

Дата та місце народження: 12 червня 1985 р., с. Пустоварівка, Сквирський район, Київська область.

Дата та місце загибелі: 23 вересня 2014 р., м. Дебальцеве, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Механік-водій.

Підрозділ: 11-й батальйон територіальної оборони "Київська Русь".

Обставини загибелі: Загинув 23 вересня 2014 року під містом Дебальцеве Донецької області під час виконання бойового завдання по доставці боєприпасів.

Сімейний стан: Залишилися мати, дружина та син.

Місце поховання: с. Пустоварівка, Сквирський район, Київська область.

Медаль За військову службу Україні

Указом Президента України № 26/2015 від 22 січня 2015 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі", нагороджений медаллю "За військову службу Україні" (посмертно).

від Лесі Яремчук

Чорним каменем впало небо,
Як принесли ту звістку страшну.
Люди! Ні! Не правда! Не треба!!!!!!
Та додому привезли труну .....

У той двір , де його ноженята
Перші кроки зробили й зросли,
Вже не сила ступити солдату.
І його на руках понесли.

Щоб востаннє він міг привітатись
З тою хатою, що на горі,
Де його не могли дочекатись
І дідусь, і бабуня старі.

А вони бідолажні, й не знали,
що коханий онук на війні
Щосуботи його виглядали:
- Не приїхав Володя? Ні.

Ось нарешті приїхав... О, Боже!!!
Ой навіщо ж бо кара така!?
В те що сталось повірить не можна,
Мовчки дивиться дід на внучка ...

А бабусенька, горличка сива,
Припада до Володі свого,
Хоч під серцем його не носила,
Та мов сина любила його.

У безтямі лишається мати,
Все благає : синочку, проснись!
Підведись і заходь ти до хати!
Хоч словечком одним озовись!

... Він лежав , незворушній і строгий,
Тільки муки печаль на лиці,
І в останню земельну дорогу
Понесли побратими бійці...

- Ти не плач, моя рідна матусю,
Угамуй свого серденька щем,
Я до тебе іще повернуся,
Першим теплим весняним дощем.

Ти побачиш мене між краплинок,
мати ж завжди пізнає дитя...
Я за вас мої рідні загинув
щоби мали ви мирне життя.

Та останню ту смертну хвилину
Що тривала — чи вічність, чи мить?
Так душа защеміла за сином -
наче рана смертельна болить.

Що не зможу побачить ніколи-
Білий світ розколовся і зник-
Як іде мій синочок до школи,
На весільний ступає рушник...

...Землю люті скували морози.
Все заснуло в чеканні весни.
... Сива мати стоїть при дорозі -
Виглядає синочка з війни ...

Савуляк О. 2014 р.

Світлій незабутній пам'яті
Дорогого синочка Савуляка Володі
Присвячую


Ти пробач мені, синочку, що я живу і донині,
Ти пішов восени, а надворі вже люта зима.
Що давно уже спиш у холодній сирій домовині,
Я ж чекаю дзвінка, а його все нема та й нема…

І ота СМС , що безсило зависла… в чеканні –
Щоби стерти її – не підніметься у мене рука,
Що її відіслала у день той проклятий, останній,
Мов палючий вогонь, вона серце моє обпіка …

Знаєш, синку,як тяжко без тебе по світі ходити,
Пам'ятати до слова розмову останню оту –
Ти ж так жити хотів, і любить, і синочка ростить,
А пішов в Небеса залишивши малу сироту …

Ти пішов, як Герой, перенісши нелюдськії муки,
Разом з кров'ю на камінь стекло молодеє життя …
Не знайти порятунку від горя, від болю й розлуки,
І я неба прошу, щоб забрало мене в небуття …

Бо немає у світі страшнішої кари від Бога,
А ніж ця, як Всевишній таку і придумать зумів?
Щоб Героїв синів поважати у їхню останню дорогу,
Залишаючи жити на муку нещасних старих матерів ….

4 листопада 2014 р. члени виконкому Білоцерківської міської ради підтримали проект рішення про присвоєння звання Почесний громадянин міста Біла Церква Володимиру Савуляку.