За розповіддю дружини Оксани, Гіоргі Саралідзе був єдиною дитиною у родині, його мати походила з древнього княжого роду Багратіоні, вона була суддею
Конституційного суду Грузії. За батьківською лінією усі були військовими – батько, дід, прадід. Батько загинув, відстоюючи незалежність Грузії під час грузино-абхазької
війни (1992–1993 рр.), коли Гіоргі був ще підлітком. У 13 років Гіоргі вступив до Легіону грузинських соколів, у 15 – до Національної гвардії, де служив його батько.
Закінчив розвідувальний факультет військової академії у Тбілісі, факультет контррозвідки турецької військової академії у Стамбулі, а також, заочно –
Тбиліський державний університет за спеціальністю «Право». Брав участь у миротворчих місіях у складі сил НАТО у Афганістані та Іраку, у серпні 2008 року зі зброєю в
руках захищав рідну землю від російських загарбників. Був нагороджений високою військовою нагородою Грузії – орденом Вахтанга Горгасалі ІІ ступеня, яку з гордістю носив
і в Україні, з 2014 року, коли у віці 37 років і у військовому званні підполковника він звільнився з військової служби у Збройних Силах Грузії і став на захист України
у складі невеличкої групи грузинських добровольців-інструкторів, що діяла у складі окремого загону спеціального призначення Національної гвардії України «Азов».
Навесні 2015-го брав участь у запеклих боях за село Широкине, 18 квітня був тяжко поранений у бою, в якому загинув його побратим
Георгі Джанелідзе «Сатана» (незважаючи на біль від поранень, Гіоргі знайшов у собі сили, щоб взяти участь у
прощальній церемонії).
У Запоріжжі, де він проходив лікування, він зустрів своє кохання… Йому лише з третьої спроби вдалося зареєструвати свої подружні стосунки, навіть довелося сплачувати штраф
за прострочений візит до Державної міграційної служби. Незважаючи на складність поранення (під час операції у столичному Інституті нейрохірургії з його тіла було видалено
14 дрібних осколків), Гіоргі рвався на фронт, а коли з’ясувалося, що «Азов» виведений з передової, у травні 2016-го уклав контракт про проходження військової служби із
командуванням 92-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Організував і очолив групу глибинної розвідки у 92-ій бригаді, що складалася переважно з колишніх «азовців» та
інших добровольців. Після ротації цього з’єднання восени 2017 року перевівся до 42-го окремого мотопіхотного батальйону «Рух Опору» 57-ї окремої мотопіхотної бригади,
оскільки не бажав «пропускати війну», перебуваючи на тилових базах і полігонах. Обіймав посаду старшого навідника гранатометного відділення протитанкового взводу роти
вогневої підтримки.
Гіоргі був різнобічно освіченою людиною, він чудово співав, напам’ять декламував вірши Шиллера, Данте і Руставелі, сам писав вірши та прозу, добре малював. Дружина
якось занотувала його слова: «Від життя до смерті – лише секунда. У людини є два життя : одна – коли вона народилася і жила до смерті, друга – коли вона померла і
залишила своє ім’я і спогади про неї. Якщо її пам’ятають різні народи і про неї пишуть пісні, і на її честь називають дітей – вона живе вічно…».
9 грудня 2016 року, 40-й день після загибелі Гіоргі, у запорізькому Палаці дитячої та юнацької творчості відбувся вечір пам’яті грузинського добровольця, полеглого
за Україну, під час якого було презентовано названу на його честь і зареєстровану на сайті Міжнародного зіркового каталогу «Космос-Земля» зірку шостої величини
«Генерал Гіоргі Саралідзе» у сузір’ї Діви (координати: # 13 33 09.18 # +05 51 10 86).
Для збільшення фотографії натисніть на неї!
Edward Andriushchenko: «Маріуполь, база «Азову», листопад 14-го. Ґіорґі Саралідзе («Гюрза-2») з Грузії та
Вова Радіонов («Чемпіон») з Луганська. «Чемпіон» радів, як дитина, привезеній ручці для автомату. «Гюрза»
запрошував на Новий Рік – обіцяв зробити найкращий шашлик. Вова загинув через два з половиною місяці. Ґіорґі поховали вчора…»
Грузинські добровольці Георгі Джанелідзе («Сатана») та Гіоргі Саралідзе («Гюрза-2») фігурують у документальному фільмі
Руслана Ганущака «Брат за Брата» (2016 р.).
