Скаковський Роман Миколайович ("Монах")

Скаковський Роман Миколайович

Дата та місце народження: 19 травня 1986 р., м. Броди, Львівська область.

Дата та місце загибелі: 27 вересня 2014 р. (помер від поранень).

Звання: Старшина.

Посада: Головний старшина дивізіону.

Підрозділ: 80-а окрема десантно-штурмова бригада.

Воїн-миротворець

Обставини загибелі: Отримав важкі поранення 24 серпня 2014 р. під час штурму російськими військами аеропорту Луганська. Більше місяця Роман боровся за життя, бродівська громада збирала гроші на лікування, та молилася за нього та всіх поранених воїнів, проте 27 вересня 2014 р. у Львівському військовому шпиталі серце 28-річного бійця зупинилося.

Сімейний стан: Залишились батьки та дружина.

Місце поховання: м. Броди, Львівська область (фото пам'ятника № 1, № 2, № 3).

Почесний знак За воїнську доблесть

28 жовтня 2014 р. нагороджений відзнакою Міністра Оборони України «За воїнську доблесть».

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

Нагороджений орденом ВГО "Країна" «За мужність та відвагу» (посмертно).

 
Невимовно важко нам без Тебе, любий сину...

Течуть сльозинки з думкою про Тебе,
Навіщо хтось дмухнув і згасла свічка?
Лиш відображення лишилось в небі
І спомин вкарбувався в серце вічний.
від Orest Trinchuck Ти завжди зі мною-Я завжди з тобою...і цьому не буде кінця
від рідного братика Василя
Небесна гвардія із білих журавлів
Душа яких летить під небесами.
Ніхто із вас вмирати не хотів.
ХАЙ ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ЛИШИТЬСЯ ЗА ВАМИ...
Від матерів загиблих воїнів Бродівщини

Роман був професійним військовим. Після закінчення ДУІКТу навчався у військовій академії. Брав участь в спільних навчаннях країн-членів НАТО та України в Польщі, Німеччині та Литві. Проходив службу в миротворчій місії ООН у Конго, а в березні 2014 року в складі 80-ї аеромобільної бригади відправився в АТО.

Батько Романа, Микола Скаковський: "Мій син був дуже правильним і самостійним, в 18 років пішов служити строковиком, залишився в армії за контрактом, а в березні цього року в складі 80-ї АЕМБ його відправили в АТО. Будучи командиром відділення, воював в Слов'янську, Ямполі, Красному Лимані. І, ви знаєте, він ніколи не говорив, що там важко або страшно. "Все нормально", – чули ми у відповідь.

24 серпня, в День Незалежності, під час оборони Луганського аеропорту йому відірвало кисть лівої руки і поранило у живіт...Від загибелі його врятували бойові друзі Віталій та Юрій, які винесли пораненого Романа з небезпечної ділянки і передали лікарям.

Наша невістка Іра тим часом чекала народження первістка, якого по волі Романа, в майбутньому, мали назвати Віталієм, на честь одного із рятівників".

Після поранення, за словами батька, Роману відразу надали першу медичну допомогу,ампутували кисть руки, а наслідуючий день, коли перевезли його у Харківський шпиталь, прооперували черевну порожнину. Зробили кілька операцій. Боєць навіть почав одужувати.

"Після того, як нашого сина перевезли в Львівський військовий шпиталь, він почував себе задовільно. Ми втішали себе тим , що він знаходиться під пильним наглядом фахових врачів і його обовязково вилікують.Ми молились і ні на одну мить не втрачали надії на те, що все буде добре... Але несподівано почалося ускладнення в черевній порожнині, після чого він переніс ще близько десятка операцій. Більше місяця лікарі боролися за його життя, та врятувати його не вдалося...

27 вересня Романа не стало. Хоча, ми довго тішили себе надією, що все добре, найстрашніше позаду, ось, купимо протез, дочекаємося внука і – життя триває...", – каже батько, ледве стримуючи сльози.

Після похорону сина єдина надія, яка залишилася у цієї сім'ї – це народження малюка.

"До останнього часу все було добре, він повинен був народитися в перших числах листопада. Та раптом молода мама відчула що з немовлям щось не те і зразу ж звернулася до фахівців за допомогою. Після огляду гініколога нас запевнили що немає ніяких причин для хвилювання і загрози для малюка ніякої не існує...Заспокоїли... Запевнили...Відправили додому...

І пару днів тому, 13 жовтня, ми дізналися, що онука не буде – плід загинув у лоні матері", – розповідає від горя засмучений дідусь........... "І як жити з цим дальше???