Сущук Микола Володимирович («Вершниця»)

Сущук Микола Володимирович

Дата та місце народження: 16 травня 1990 р., с. Вершниця, Новоград-Волинський район, Житомирська область.

Дата та місце загибелі: 12 лютого 2015 р., с. Логвинове, Артемівський район, Донецька область.

Звання: Старший солдат.

Посада: Навідник.

Підрозділ: 30-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Зник безвісти 12 лютого 2015 р. у бою в районі села Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ (Донецька область). Танк підірвався на міні. Ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих. 23 червня 2015 р. похований. В цьому бою також загинули: солдат А. Браух, молодший сержант В. Шульга (механік-водій), бійці 79 ОАМБр: старший прапорщик В. Суслик, старший лейтенант І. Марквас та бійці батальйону НГУ "Донбас": сержант А. Поліщук, солдат Р. Мельничук, солдат А. Камінський, солдат В. Самоленко, солдат І. Турков та сержант В. Панчук.

Сімейний стан: Залишилися батьки та двоє маленьких дітей.

Місце поховання: м. Новоград-Волинський, Житомирська область, Алея Слави міського кладовища.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Командир танку старший лейтенант Іван Берташ: "— Коли ми підійшли до Логвинового, противник відкрив по нас щільний вогонь, — пригадує офіцер. — Загорілася одна БМП, потім — друга. В селі я помітив два танки. Щоб не підставлятись, розпочали крутити «карусель», виїжджаючи раз за разом на невеликий пагорб для пострілу. Танк, що був праворуч, вдалося підбити відразу. Потім переніс вогонь на другий. Разом із іншим екіпажем ми у той танк таки влучили.

У цей час на східну околицю села до сепаратистів підійшло підкріплення — три танки Т­-72. Ситуація ускладнювалася, але Іван наказав механіку­-водієві рухатися їм назустріч. — Раптом — сильний вибух, — згадує Іван Берташ. — Наш танк здригнувся та зупинився… Дим, полум’я. Декілька секунд я приходив до тями, покликав своїх, але ніхто не озвався. Почав вибиратися з бойової машини, яка вже палала та могла вибухнути будь­-якої секунди. Опинившись на землі, став відповзати. Дуже пекло очі, я не міг їх розплющити. Рухався практично наосліп. А ще дуже боліла ліва рука — зовнішня сторона кисті була обдерта до кістки та обгоріла."