Свирид Руслан Григорович

Дата та місце народження: 11 серпня 1976 р., м. Коломия, Івано-Франківська область.

Дата та місце загибелі: 24 січня 2015 р. (помер від поранень).

Звання: Молодший сержант.

Посада: Мінометник.

Підрозділ: 24-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Помер 24 січня 2015 року від поранень, отриманих 17 жовтня 2014 р. під час артилерійського обстрілу на Луганщині.

Місце поховання: м. Коломия, Івано-Франківська область.

Руслан з Коломиї

Пухо'вою ковдрою ночі
Накрилося втомлене місто.
Всі сплять, лише місяць не сміє і зорі блищать, як намисто.
Крізь штору думок кволі очі
Вдивляються в далеч бентежну…
Самотній Руслан з Коломиї – один на весь космос безмежний.

Тріщить голова, ниє рана
І вибухом рветься свідомість –
Й летить.., а куди? Розуміє: веде цей тунель в невідомість.
Стискається серце все в шрамах.
Спішить, обминаючи зорі,
В надії Руслан з Коломиї, щоб стати в святім Божім зборі.

Збудися, моя Коломиє!
Скувала весь всесвіт напруга:
Була ти в Руслана єдина… сестра і кохана подруга.
Природа в скорботі німіє.
Ніч корчиться в схватках утроби.
За все, добрий Боже, прости нам: проснутись сумлінню пора би.

За соціальну чи психологічну реабілітацію вояків ніхто не береться

Спонукою до написання цієї статті стала трагічна історія, яка трапилася у Коломиї: смерть учасника АТО, про яку ніхто й не згадав. Ця історія оголила нову для нашого суспільства, але дуже гостру проблему – психологічної та соціальної реабілітації вояків АТО. Війна на Донбасі триває вже майже рік, але вирішувати цю проблему ні державна, ні місцева влада так і не береться. Ця бездіяльність призводить до трагічних наслідків.

24 січня у своїй коломийській квартирі в повній самотності помер 38-річний учасник АТО Руслан Свирид. Чоловік був мобілізований до війська у липні минулого року. Службу проходив у 24-й механізованій бригаді з Яворова. 17 жовтня на Луганщині потрапив під артилерійський обстріл, внаслідок якого зазнав важких поранень, зокрема, отримав забій головного мозку. Довго лікувався у військовому госпіталі, після чого отримав місячну відпустку для реабілітації. Перед самим Новим роком із госпіталю він повернувся додому – у Коломию.

Руслан був розлучений, тому жив сам. Судячи з усього, після повернення з АТО впав у депресію. Шукав з неї вихід і таки знайшов… але не найкращий. 24 січня він помер. Його тіло лежало у пустій квартирі кілька днів, поки його не виявили сусіди. Поховали учасника АТО також без зайвого пафосу. Від держави, яку він захищав, та рідного міста був лише вінок… На більше не спромоглися. На пораненого та самотнього учасника АТО ні міська влада, ні соціальні служби уваги не звернули. Жодного разу до нього ніхто не зайшов, не поцікавився, як він себе почуває і чи чогось потребує.

Доки влада не зрозуміє що ми вже стали за цей рік іншими..нічого гарного не буде з цього..і тому мені здається що потрібно більше часу приділяти людям котрі приїхали з АТО..та і повага до них повина залишатись.