Ситник Володимир Миколайович

Ситник Володимир Миколайович

Дата та місце народження: 11 березня 1976 р., с. Степанки, Черкаський район, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 12 серпня 2014 р., м. Донецьк.

Звання: Капітан служби цивільного захисту.

Посада:

Підрозділ: Головне управління ДСНС України у Донецькій області.

Обставини загибелі: Був схоплений російськими терористами за звинуваченням у тому, що буцім-то був навідником української артилерії. Брутально закатований у колишньому приміщенні СБУ м. Донецька. 12 серпня 2014 р. тіло доставлено звідти до Калининського моргу м. Донецька з біркою на руці "555, Ясиноватая". Попередньо ідентифікований по ДНК у 2015 р., але ще 2 роки було витрачено на те, аби з`ясувати всі обставини смерті. Похований 7 жовтня 2017 р.

Місце поховання: с. Степанки, Черкаський район, Черкаська область.

Колега по роботі: "Володю знаю з 2006 року, познайомились у клубі органічного землеробства м. Донецька. Він одразу мені сподобався, як тактична, вдумлива людина, що любить працювати на землі. Він був скромним, але наполегливим. Я читав лекції з садівництва, і в його особі зустрів однодумця. Володя у цей час працював у Київському районі м. Донецька в учбовому центрі МНС. Він знімав приватний будинок з невеличкою ділянкою де займався садівництвом. У районі сс. Пєсок та Спартак він придбав невелику ділянку землі з хатою (пізніше в нього під час арешту терористи знайшли докладні схеми цих ділянок). Пізніше він перевівся до пожежної частини у м Ясинувата, був командиром пожежного караулу. Навесні-влітку 2014 р., вже під час обстрілів, він виїздив на виклики гасити пожежі попри те, що двоє пожежників з караулу відмовились працювати в таких умовах.

У 2014 р. Володимира перевели начальником караулу до 55-ї Державної пожежно-рятівної частини на Донецькому казенному заводі хімреактивів. У червні він переїхав до нас у приватний будинок в Кіровському район м. Донецька, оскільки від нас було простіше діставатись на роботу. Тим часом на заводі хімреактивів сталось кілька вибухів, і пожежну частину В.Ситника влили до іншої - на Поліграфічному проспекті м. Донецька.

Ми багато спілкувались про події, що відбувались. Я був учасником Майдану 2004 та 2014 років. У січні-лютому 2014 26 діб провів на Майдані, 18-го лютого виносив поранених з Будинку Профспілок під час його штурма донецькой "Альфою", 20-го виносив тіла загиблих героїв Небесної Сотні. Володя мені казав, що у подіях, що відбуваються, ми розберемось пізніше, головне - залишитись людиною.

Вперше Володимир не прийшов до нас додому після чергування 4-5 серпня. Повернувся лише 6-го сильно побитим. Як він потім розповів, одна жінка з Ясинуватої запросила приїхати до себе - взяти продукти - в подяку за те, що кілька місяців перед тим він потушив її помешкання. Володимир їхав мотоциклом по дорозі Макіївка-Ясинувата. Його обігнала машина УАЗ з російським прапором: звідти помітили, що Володимир їхав по навігатору у мобілці. Володимира затримали та доставили до комендатури ДНР у Макіївці, де побили, була підозра на перелом щелепи. На щастя, попередній діагноз не підтвердився.

Вдруге він зник 12-го серпня: поїхав ранком на роботу і не повернувся. Я зрозумів, що Володимира знов затримали. І чекав, що прийдуть за мною: бо в мене на той час терористи вже викрали двох друзів і про їх "методи дознания" я був поінформований .

Через тиждень, коли стало зрозуміло, що він зник і до мого будинку він не повернеться, я почав пошуки. Я шукав Володимира по всіх можливих місцях. Кілька разів був у пожежній частині, потім у розташуванні формувань террористів "Оплот" та "Восток", у макєєвській комендатурі, приміщенні СБУ. Потім звернувся до місцевого відділу МВС, але там сказали, аби я не займав їх такими справами.

В останньому місці мені порадили поїхати до обласного моргу - там, мовляв, майже 400 неідентифікованих трупів. Серед фотографій одного з не ідентифікованих я упевнено впізнав Володимира, хоч по фото було видно, що людину сильно катували. Але мені сказали, що цього не може бути, і цього загиблого вже з тиждень, як відправили до Російської Федерації. Поміж іншим, саме при мені у той час вантажили рефрижератор з "грузом 200" до Росії.

Із розмов з пожежниками, виявилось, що о 8-й годині ранку 12-го серпня, коли Володя приїхав до пожежної частини, його чекала "контррозвідка ДНР" -- 12 бойовиків на двох авто. Серед працівників частини були прихильники сепаратистів, які були дуже вороже проти нього налаштовані. Серед речей Володимира у службовому гардеробі контррозвідники знайшли докладні схеми сс. Пєски та Спартак - які залишились там з часів, коли він шукав для купівлі землю. Я думаю, після того, як його затримали у Макеєвці, звідти дані передали до російської контррозвідки, що сиділа у приміщенні обласного СБУ на вул. Щорса, 62. І росіяни під маркою "МГБ ДНР" заарештували його на території пожежної частини, потім знайшли ці схеми. В той час терористи були дуже стурбовані пошуками "укропських корегувальників", тому російські "слідчи" піддали Володю тортурам, від яких він помер.

Лише значно пізніше я збагнув справжній сенс слів Володимира: "у будь-якій ситуації головне залишитись людиною". Він і залишився Людиною. Я це знаю напевно, бо в мене на помешканні були речі, які б забезпечили мені смертний вирок у терористів. Але він, попри катування, мене не виказав."