Тельнов Євгеній Львович («Усач»)

Тельнов Євгеній Львович

Дата та місце народження: 20 листопада 1961 р., м. Кіровоград.

Дата та місце загибелі: 15 лютого 2015 р., с. Широкине, Волноваський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Вогнеметник.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ ''Донбас''.

Обставини загибелі: Загинув 15 лютого 2015 р. під час бою поблизу села Широкине (Новоазовський район Донецька область). Разом з Євгенієм загинув старшина О. Шабельний. Того ж дня загинув сержант О. Бурлака.

Місце поховання: м. Кіровоград (фото надгробку:  ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 6, ряд 8, місце 24.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Народний Герой України

Указом № 19 від 1 жовтня 2016 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

Герой України

Указом Президента України № 81/2017 від 27 березня 2017 року, "за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).

Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.

від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки

Євген Львович Тельнов народився 20 листопада 1961 року в місті Кіровограді.

До травня 1982 р. проходив строкову військову службу у 472-му конвойному полку внутрішніх військ МВС СРСР (в/ч 7429, м. Київ). Нагороджений нагрудним знаком «За отличие в службе» ІІ ступеня.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Після звільнення в запас працював на Кіровоградському заводі радіовиробів токарем, з 1989 р – лаштувальником верстатів з ЧПК, водночас, з 1984 по 1987 р., заочно навчався в Кировоградському інституті сільськогосподарського машинобудування (за спеціальністю «Обробка металів різанням»).

У липні 1991 – лютому 1992 р. працював інструктором зі спорту Кіровоградської РТШ ДОСААФ. У подальшому займався підприємницькою діяльністю.

Із початком російської агресії проти України Євген Львович закрив своє підприємство, 10 червня 2014 р. уклав контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії і був зарахований до батальйону спеціального призначення «Донбас». З 13 липня перебував у відрядженні у районі АТО, брав участь у бойових діях з визволення населених пунктів Артемівська, Попасної, Іловайська. 24 серпня в Іловайську дістав осколкове поранення лівої руки, але не залишив підрозділ.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Під час виходу українських військ з Іловайська, коли в районі села Червоносільського колона батальйону потрапила під жорстокий обстріл, у складі підрозділу знищив два ворожі танки, згодом разом із однополчанином із позивним «Брест» знищив дві ворожі бойові машини десанту БМД-2, екіпажі цих машин – військовослужбовців ЗС Російської Федерації – було вбито або захоплено у полон.

Опинившись із підрозділом у ворожому оточенні у Червоносільському, відмовивився капітулювати, разом із «Брестом» та невеличкою групою інших бійців «Донбасу» пішов на прорив, зі зброєю в руках вийшов до своїх військ і 31 серпня дістався бази батальйону у Кураховому.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

У жовтні 2014 р. Євген Львович брав участь у позачергових парламентських виборах, балотуючись у народні депутати України на мажоритарному окрузі №100 у Кіровоградській області. У одному з інтерв’ю перед виборами розповідав: «Меня очень часто спрашивают, зачем я туда пошел в пятьдесят два года? Меня, честно говоря, этот вопрос не перестает удивлять. Если не я, то кто? Наши дети? Если каждый будет думать: «меня это не касается», «мне это не нужно», – то скоро чужие войска будут стоять под Кировоградом. У нас в батальоне был молодой человек из небольшого городка под Донецком (он сейчас в плену), и он, когда обстреливали его родной город, говорил: так им и надо. Я очень удивился, а он объяснил: «Когда в городе было двадцать сепаров, я звал: «Пойдемте набьем им морды, выгоним их с нашей земли». Никто не хотел вмешиваться, вступать в конфликт, все думали, что и без них обойдется. Не обошлось…» Вот и я о том же: нельзя сидеть и ждать, что кто-то сделает что-то за тебя, – нужно идти и делать. Иначе это же будет и с Кировоградом».


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

На початку 2015 р. переоформлений у підрозділі як призваний на військову службу за мобілізацією. 15 лютого поблизу села Широкиного Новоазовського району Донецької області, коли колона одного з підрозділів батальйону «Донбас» потрапила у ворожу засідку, солдат Тельнов врятував тяжко пораненого однополчанина із позивним «Авер», витягнувши його з-під шквального обстрілу. Того ж дня під час бою Євген Львович загинув смертю героя.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

«Авер»: «Нахожусь сейчас в госпитале и плачу. Усач единственный, кто пошел меня вытягивать раненого. Я лежал без сознания и с окровавленной рукой и [потом] увидел, как вся техника разворачивается назад и тут я понял и думал что меня оставили, т. к. я был самый последний к сепарскому посту. Я лежал и думал, что моя миссия в этой войне окончена. Вокруг меня рвались мины, гранаты АГС и РПГ. Пулеметчик и снайпер не на секунду не переставали по мне работать. Рядом КрАЗ, с которого я спрыгнул, а в этом КрАЗе находился мой друг Царь. Ему снайпер попал прямо в левый глаз. Я лежал часа полтора. И вдруг я услышал голос знакомый: это был Усач. Он кричал: «Кто остался впереди?». Вы не поверите, как я был рад этому голосу. Я закричал, чтоя еще живой, но идти не могу, на что он ответил: лежи, я иду. Идти нужно было метров 100. Я кричал: не нужно работает снайпер и ПКМ. И смотрю, а он идет ко мне в полуприседе. Я не знаю, откуда у меня взялись силы, я пополз ему на встречу. Когда мы встретились, он взял меня под мышку и начал, отстреливаясь, тащить меня назад. Навстречу бежали Святослав,Свет и Карпо. Они посадили меня в БТР и отправили в тыл. По приезду в госпиталь, я узнал, что он [Усач] погиб. Я клянусь всем что у меня есть, что я его не забуду. Он спас мне жизнь. Спи спокойно и пусть тебе будет пухом земля. Царь, спи спокойно и пусть тебе будет пухом земля. СЛАВА ГЕРОЯМ!!!»


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Старшина Дмитро Бабкін, командир взводу батальйону НГУ «Донбас»: «Мне посчастливилось лично быть знакомым и с Александром Федорченко "Брестом" и с Евгением Тельновым "Усачом" – обыкновенные мужики, настоящие Герои, без пафоса и лишних слов! Когда мы с Иваном Сотником, находясь ещё в Петровцах, узнали о гибели Усача в Широкино – были в таком шоке, что мне трудно это описать... Без преувеличения скажу, что Усач к тому времени, уже стал лицом батальона, человеком-легендой, талисманом, если хотите. Фото, на котором он, заросший и усталый, сидитв поле с сигаретой во рту, облетело, пожалуй, все СМИ. Люди тогда увидели настоящих воинов, защищающих Украину и это были не мускулистые лоснящиеся молодые парни, а обыкновенные мужики, какие-то сермяжные и искренние... Ване Сотнику оставалось жить два месяца(... А погибнет он в трёхстах метрах от места гибели Усача – в Широкино...»


Евгеній із однополчанами, серед яких - Іван Сотник
Для збільшення фотографії натисніть на неї!