Химич Віталій Іванович

Химич Віталій Іванович

Дата та місце народження: 3 червня 1981 р., с. Харпачка, Гайсинський район, Вінницька область.

Дата та місце загибелі: 17 лютого 2015 р., м. Дебальцеве, Донецька область.

Звання: Сержант.

Посада: Старший розвідник.

Підрозділ: 128-а окрема гірсько-піхотна бригада.

Обставини загибелі: Зник безвісти 17 лютого 2015 р. потрапивши у засідку близько 22:30 в районі приватного сектору поблизу міської лікарні міста Дебальцеве. Упізнаний серед загиблих. Разом з Віталієм загинули старший сержант Ш. Товт та старший солдат Є. Герасевич.

Сімейний стан: Залишилися батьки, дружина та двоє дітей.

Місце поховання: м. Ладижин, Вінницька область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Вічна пам'ять герою Віталію Химичу! Герої не вмирають!

Лілія, дружина: Понад усе любив своїх дітей, родину, батьків. Більшого захоплення, ніж його родина - у нього не було.

Гулько О.В., класний керівник: Гарно навчався. Серйозний, врівноважений, порядний. Завжди мав свою думку. Відзначався відповідальним ставленням до дорученої справи. Завжди готовий прийти на допомогу, мав з усіма добрі та товариські стосунки. З повагою ставився до старших.

Євдокія Сергієнко, куратор групи: Педагогічний колектив Ладижинського коледжу ВНАУ, де навчався Химич Віталій з 1996 р. по 2000р., знали його як успішного студента, доброго організатора, надійного товариша в студентському колективі : чесний, добрий , совісний , ввічливий, відповідальний, порядний завжди був готовий прийти на допомогу іншим. Ось чому Він не був осторонь буремних подій сьогодення з честю став на захист нашої держави, нашого народу, нашої Української Землі. Віталій залишився назавжди гордістю для педагогічного колективу, прикладом героїзму для майбутніх поколінь.

Василь Терелюк, бойовий побратим: "Ми тоді разом попали в засаду, це була перша половина дня, в місті біля лікарні. Першими були важко поранені Шандор і Ігорь Козяр... Зразу за ними загинули Віталік та Женя від кулеметної черги... Нажаль підійти і забрати їх небуло можливості через щільний обстріл. Шандор помер у мене на руках у нього була прострілена шия, я його відтягнув до кочегарки і залишив біля димохідноі труби, думав що зможемо пізніше забрати... на той момент треба було витягувати живих...Ігоря у нього були прострілені обі ноги на праві нозі поранення було артеріальне, рухатися він не міг... Дякувати Богу , що під таким щільним обстрілом мені з Вересньом вдалося його витягти звідти. Він на свої очі бачив як загинули Віталік та Женька так як знаходився найближче до них. Нажаль повернутися за ними вже небуло можливості, так як вночі ми почали виходити з оточення...".