Шепетько Сергій Петрович

Шепетько Сергій Петрович

Дата та місце народження: 16 лютого 1986 р., с. Сущани, Олевський район, Житомирська область.

Дата та місце загибелі: 9 серпня 2014 р., с. Маринівка, Шахтарський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Стрілець.

Підрозділ: 30-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: 8 серпня 2014 р. близько 17.00 для встановлення блок-посту в с. Маринівці висунувся БРДМ комендантського взводу 30 ОМБр., на броні якого перебували солдат Шепетько Сеоргій, сержант Ю. Макарчук, солдат О. Іщук та інші бійці. За БРДМ рухався "Урал", у якому перебували солдат О. Коростинський, старший солдат Р. Козаренко, солдат О. Закусило.

При в’їзді в Маринівку проросійські незаконні бандформування обстріляли БРДМ зі стрілецької та великокаліберної зброї. В результаті влучення із гранатомету в БРДМ, Макарчук та Іщук загинули одразу, а Шепетька та двох інших воїнів було поранено, один із них дістав тяжких проникаючих пораненень. Шепетько, попри те, що сам дістав наскрізне уламкове поранення під праву ключицю, весь час переймався тяжкопораненим товаришем, з яким мав дружні стосунки. Сергія обурило рішення командира взводу залишити тяжкопораненого і він разом із ще одним, непораненим солдатом залишився, щоб до останнього допомагати товаришу.

Але вранці наступного дня до їхнього укриття прийшла група озброєних людей у військовій формі з білими пов'язками на руках. Неушкодженого бійця витягли з окопа та положили обличчям в землю, проте краєм ока він бачив, що старший групи з декількома бойовиками спустився в окоп та намагався заставити Шепетька виконувати його накази, але Сергій не став підкорятись окупантам. Старший підняв пістолет та вистрелив йому в голову. Тяжкопораненого бійця відправили в Росію в Ростовський госпіталь, звідки він пізніше, за сприяння консула, був переправлений в Одесу, інший боєць пройшов пекло полону і повернувся додому.

11 вересня 2014 р. Сергій був похований з військовими почестями як тимчасово невпізнанний захисник України на Алеї слави Краснопільського кладовища у м. Дніпропетровську. У рідних Сергія до останнього не вщухала надія, що він перебуває у полоні, адже його ім’я значилося у списках, які представники самопроголошеної "ДНР" надали Центру звільнення полонених, і який 9 вересня 2014 року був розміщений в соціальній мережі Facebook. Його протягом тривалого часу шукали і рідні, і волонтери, і влада. До рідних надходили відомості, що Сергій живий, існувала примарна можливість його повернення. Згорьованій матері навіть здалося, що вона впізнала свого сина під час «параду полонених», який влаштували сепаратисти у Донецьку 24 серпня. А одного разу рідним запропонували зібрати продукти начебто для обміну на Сергія – й односельці зібрали понад двох тон, представники якоїсь волонтерської організації приїхали й забрали зібрані продукти, але Сергій не повернувся…

Упізнаний за експертизою ДНК. Перепохований у рідному селі 18 березня 2015 р.

Сімейний стан: Залишились мати, чотири сестри, дружина, син та донька.

Місце поховання: с. Сущани, Олевський район, Житомирська область (фото пам'ятника № 1, № 2, № 3).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

У серпні 2015 року з нагоди Дня Незалежності України нагороджений Подякою голови Державного агентства лісових ресурсів України (посмертно).

від мами від сестри
Лілії Сапіги
від сестри
Альони Папушиної
від сестри
Наталії Шепетько
від сестри
Тишко Аліни
Ти у вічі ворогу сміло дивися
Він тебе злякався бо ти не скорився,
І постріл над степом лунає -
Життя молоде обриває…

Не став на коліна, не став ти благати,
Гідність людську не дав поламати.
Пам'ять про тебе у наших думках,
Героєм залишися ти у віках.

Хай вітер по світу цю звістку несе,
Бо ворог платитиме кров'ю за все:
За сльози удів, матерів і дітей,
За сум у очах українських людей.
від Людмили Існюк та її родини
від рідних від колег-лісівників от семьи погибшего Юрия Макарчука 30 бригада

«Ветерани.UA»: «Сергій Шепетько походить з великої працьовитої сільської родини. Його дитинство пройшло у рідному селі серед мальовничої поліської природи, мабуть, тому любов до рідної землі та її багатств Сергій зберіг у своєму серці назавжди. Навчався у Сущанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, потім вступив до Олевського професійно-технічного училища №10. Педагоги школи та училища згадують Сергія лише добрим словом: допитливий, відкритий до нових знань, ніколи не конфліктував, мав багато друзів.

В училищі на практичних заняттях йому не було рівних, майстер групи неодноразово відзначав, що хлопець знайшов себе, обрав спеціальність за покликанням, адже робота з деревом йому давалася легко. Це було зрозуміло, бо в селі всі пам’ятали Сергійкового діда Миколу, який був майстром на всі руки: міг змайструвати не лише вікно чи двері, а й цілий будинок. Після закінчення училища 2005 року Сергій був призваний на строкову військову службу до лав Збройних сил України, коли відслужив, деякий час жив у Києві, працюючи на будівництві та охоронцем в інкасаційній службі. 2007-го одружився, у шлюбі народилися діти – син Данило та донька Христина. Після одруження разом із сім’єю повернувся до рідного села, де влаштувався на роботу майстром лісу Юрівського лісництва Державного підприємства «Олевське лісове господарство» Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства. Ліс та природа були його натхненням, життям; полюванню та риболовлі Сергій присвячував увесь вільний час. Він мріяв про хорошу мисливську зброю, протягом тривалого часу відкладав гроші і зрештою придбав рушницю для полювання, але не встиг її навіть випробувати…

У березні 2014 року Сергій Шепетько був призваний на військову службу за мобілізацією, був призначений стрільцем комендантського взводу 30-ї окремої механізованої бригади. Фактично з перших днів, перебуваючи у складі підрозділу у зоні бойових дій, він відчув на собі всі труднощі війни.

Обставини загибелі солдата Сергія Петровича Шепетька ще раз підтверджують героїзм, патріотизм та порядність українського воїна. Він загинув 9 серпня 2014 року біля с. Маринівки Шахтарського району Донецької області, залишившись біля тяжкопораненого побратима, і був застрелений впритул російським найманцем, тому що не захотів підкоритися наказу ворога.»

Олевщина 18 березня провела у останню путь свого героя

7 серпня 2015 року на будівлі Сущанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів урочисто відкрито меморіальну дошку на честь випускника навчального закладу Сергія Шепетька.