Василенко Олександр Васильович

Василенко Олександр Васильович

Дата та місце народження: 25 травня 1982 р., с. Медвин, Богуславський район, Київська область.

Дата та місце загибелі: 6 серпня 2014 р., с. Дякове, Антрацитівський район, Луганська область.

Звання: Солдат.

Посада: Старший навідник.

Підрозділ: 72-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 6 серпня 2014 р. від численних осколкових поранень близько 6.30 ранку поблизу села Дякове, Антрацитівського району, Луганської області під час артилерійського обстрілу військами РФ.

Сімейний стан: Залишились батьки, брат, дружина Світлана та донька Софія (5 років).

Місце поховання: с. Медвин, Богуславський район, Київська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

від Чухліб В.М. від Онуфрівої Л.В. та Лелюх В.В. від Гудиренко В.В. та Василенко Л. від Трухіна Г.В. та хрещеника Вови від дружини Світлани та доньки Софії
Пам'яті Олександра Василенка

Його ніхто не міг утримать вдома,
Коли в столиці знявся буревій:
«Мерщій туди!- ця місія свідома-
Для багатьох…,-у епіцентр подій!»

Він на Майдані боронив свободу
Він виродків,тітушок розганяв,
У боротьбі, як син свого народу,
Військовий вишкіл гідно здобував.

А потім добровольцем на підмогу
До побратимів на Донбас, на Схід,
Щоби прискорить нашу перемогу,
Пішов у доленосний свій похід.

Щоб відсіч дать належну «лугандонам»
Сашко не раз під кулями стояв,
Їм здачу щедро з перцем роздавав,
Допоки не скінчилися патрони…

Оточення з боків під Краснодоном,
Смерч залпів звідусіль по наших б’є ,
А старший брат-москаль із-за кордону
«Гостинці» у снарядах роздає…

Так цілий місяць пекла метастази,
Під градом мінометного дощу
Він ніс свій Хрест, виконував накази,
А в тишині..,- домашнього борщу

Хотілось!..-мрія вернеться до дому,
В обійми рідних, В Медвин, у село,
Залишить біль свій і буремну втому,
І знову буде так, як все було.

Та не судилось..,скошений в двобої,
Він довго ще боровся за життя
Там, де уже не має вороття,
Бо так живуть лиш істині герої!

автор земляк: Василь Василенко

Олександр Василенко народився 25 травня 1982 р. в селі Медвин, Богуславського району, Київської області. Мати, Лідія Василівна, працювала вихователем дитячого садочка, а батько, Василь Михайлович, - механіком-слюсарем. На даний час батьки - пенсіонери. У Олександра залишився старший брат - Михайло.

Дитинство хлопця збігало у селі: відвідував Медвинський дитячий садочок, у 1988- 1999рр. навчався в Медвинській школі По закінченні вступив в НУБиП України (в минулому Таращанський НАУ) здобув спеціальність електрика, отримавши диплом "з відзнакою".

Олександра у квітні 2001 р.призвали до лав Української армії. Службу завершив у листопаді 2002 р.

Молодий, активний, прагнув працювати за фахом з перспективою кар'єрного росту, тому їде підкорювати столицю. У Києві працював на різних підприємствах.

У 2009р. в сім'ї Олександра народилась довгоочікувана донечка Софійка.

Олександр був учасником Революції гідності.

В березні 2014 р. Олександра призвали на перепідготовку в Білоцерківську військову частину. Він підписав контракт та був зарахований в 72-гу механізовану бригаду. В квітні 2014 року потрапив в зону АТО. Служив старшим навідником реактивної артилерійської установки БМ-21 град.

Незламний духом, навіть в оточенні, говорив рідним та друзям, що все гаразд. Про те, як хотілось їсти чи, як доводилось збирати дощову воду в плащ-палатку для пиття, про ноги, які в окопах в воді вище кісточок, - мовчав. Ділитись окрайцем хліба з бойовими побратимами - це святе… Остання, викурена разом цигарка....

Пережив обстріли та пожежу, дивом врятувався, не падав духом і говорив: ,,Ми їм покажемо!"

Олександр дуже радів волонтерській допомозі з рідного села. Найбільше зрадів листу та малюнкам донечки та її словам:,,Ми тебе чекаємо, повертайся!" Відповідав без вагань:,,Я повернусь, як тільки навчимо хлопців, які нас змінять, того, що знаємо ми. Без цих знань їх відразу знищать."

Ніби передчуваючи біду, 16 липня 2014 р. на своїй сторінці в "Фейсбук" написав: "Ты знаеш, так хочется ЖИТЬ!!!"

Не дожив всього чотири дні до ротації.

Чорна кава з пів ложечки цукру, мелодія гуртів "ВВ", "Скорпіонс", прості та зручні речі без пафосу, усмішка, яка не сходить з обличчя, та головне - справедливість - ось його сутність - це він.

Ніхто не залишився байдужим до загибелі Олександра. Щоб провести Героя в останню дорогу, прийшло сила-силенна людей, які вічно його пам'ятатимуть.

Силами медвинської громади та самооборони на честь Олександра Василенка встановлено пам'ятну дошку на будівлі школи.

А в Книзі пам'яті загиблих напишуть такі слова: "Обставини загибелі: Загинув 6 серпня 2014р. від численних осколкових поранень близько 6.30 ранку поблизу села Дякове, Антрацитівського району, Луганської області під час артилерійського обстрілу військами РФ. Указом президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014р., "за особисту мужність і героїзм, виявленні у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно)".