Васюк Олег Олександрович («Батя»)

Васюк Олег Олександрович

Дата та місце народження: 8 серпня 1975 р., м. Остер, Козелецький район, Чернігівська область.

Дата та місце загибелі: 30 листопада 2014 р., с. Дмитрівка, Новоайдарський район, Луганська область.

Звання: Сержант.

Посада: Командир відділення.

Підрозділ: 12-й батальйон територіальної оборони "Київ" (26-а окрема артилерійська бригада).

Обставини загибелі: Загинув 30 листопада 2014 р. під час виконання бойового завдання внаслідок ДТП в районі с. Дмитрівка, Новоайдарський район, Луганська область. Разом з Олегом загинув В. Полонський.

Сімейний стан: Залишились батьки, дружина та двоє синів.

Місце поховання: м. Київ, кладовище "Лісове" (фото пам'ятника).

від Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського

Батьки живуть в Острі Чернігівської області. З дружиною Оленою познайомилися через однокласницю Олени Світлану, яка потім стала свідком на весіллі і кумою – хресною Олексія. Служив у військовій частині при воєнній прокуратурі тодішнього Суворовського училища – теперішнього Військового ліцею ім.Богуна. Демобілізувався у червні, у жовтні одружилися.

Працював в Острі на базі відпочинку у курортному містечку. Дискотеку в Будинку культури крутив. Після служби влаштувався слюсарем на хлібзавод. Потім на пару з батьком вдвох працювали більше шести років на власному КамАЗі дальнобійниками. Перевозили продукти, у тому числі – на Донбас. Далі водієм на будівельній фірмі Стронг-центр, возив керівника. Будували в основному на Оболоні. З 2008 року пішов у таксі і працював сам. Любив бути незалежним, не любив, коли надто «завантажують». Був дуже задоволений роботою самостійною.

Прийшла повістка Альоші, старшому, йому ще не виповнилося 18 років. Олег взяв цю повістку і поїхав у військкомат. Повернувся, сказав, що записався у добровольці. 13 травня, якраз після довгих травневих свят, уже з речами пішов до війська до Навчального центру Десна.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Після прибуття у середині червня с. Оріхове у Старобільському районі Луганської області, Олег з його відділенням кілька тижнів супроводжував конвої з Харківщини (Ізюм) на передову. Далі Батя з 20их чисел липня стояв на великому опорному пункті біля с. Весела Гора. Від Веселої Гори до передмість Луганська – 4 км. Проводив спостереження, забезпечував охорону і оборону. Родина з інтернету і телебачення дізналася, що Олег не на полігоні, а на Луганщині. Звідти кожен другий день дзвонив дружині і матері. Тяжко переживав першу втрату у батальйоні - загибель 22 липня Саші Шишка, бідкався, що гинуть молоді. Це при тому, що сам Олег сильний характером. 10 вересня 2014 після обстрілу Дмитрівки відбув у відпустку на 10 днів. Назад поверталися з бойовим побратимом Віталіком Полонським на легковій машині для армії. Олег набрав від поранених і родичів військових форм для бійців там. Дід Олега був під час Другої Світової/Великої Вітчизняної війни у радянських партизанах. Не вважав участь у війні героїзмом. Любив готувати, відпочивати на природі.

Володимир Кухар: "Мені довелося їхати і розмовляти з Олегом буквально за день до його трагічної загибелі у тій самій нещасливій машині. У ній же загинув ще один справжній воїн - Віталік Полонський, якому кілька днів тому мав би виповнитися 31 рік. Хлопці загинули за одну добу до виходу батальйону на довгожданну першу за півроку ротацію. Батя користувався серед бійців незаперечним авторитетом. У чоловічому колективі, та ще й такому різношерстному, як армійський, це багато важить! Любив жартувати, кепкувати з колег. Інколи влаштовував розиграші. Як справжній солдат мав при собі мінімум речей - лише найнеобхідніше. І не людбив фотографуватися (шкода, що зараз воєнних фоток не можемо знайти). Хай як це часто звучить відносно воїнів АТО, але у його випадку це безумовно вірно - відзначався загостреним відчуттям справедливості. Любив незалежність, волю. Дружина виховує двох хороших синів, кожен з яких по-своєму подібний на тата."